Інформ-агенція «Чернігівський монітор»: RSS Twitter Facebook

Інформ-агенція «Чернігівський монітор»

Неділя, 23 лютого, 13:35:44

Чернігівець Федір Гуринець грав в одному проекті зі Ступкою, Писанкою, Седоковою, Горянським

01.12.2011   10:50Агенцiя

Молодий актор Федір Гуринець, випускник чернігівської школи № 29, у свої 23 роки має вже близько десятка ролей у серіалах, кількарічний досвід роботи ведучим каналу М1 та безліч рекламних проектів.

А головним своїм професійним завданням цей талановитий, позитивний і енергійний хлопець на повному серйозі вважає: показати людям, що всього в цьому житті можна досягти, якщо дуже хотіти. Про секрети успіху й те, що не потрапляє до кадру, в нашому ексклюзивному інтерв’ю.

Поляки нам програють, а от росіяни…
– Як думаєш, що допомогло тобі вступити до національного університету театру, кіно і телебачення? Конкурси ж чималі.
– Думаю, мене взяли завдяки співу. З дитинства вірив, що вмію співати, але, виявилося, мама мене просто не хотіла засмучувати і казати правду про мої вокальні дані. Значить, вибрав я собі “Червону руту”. Виходжу на сцену. Бабуся, яка мала підіграти на фортепіано, розгубилася: треба було підійти до неї заздалегідь і підібрати тональність під мене. Але коли я почав, з дозволу сказати, співати, це стало вже неважливо. Я кричав так, що не було чутно ні музики, ні людей, нічого. При цьому мама сказала мені знайти жінку в журі й співати текст для неї. І от я ще й панічно шукаю собі якусь жінку в залі. Приймальна комісія так сміялася! Словом, от так весело я і вступив – розгледіли мою харизму: волосся дибки, дитяча безпосередність, яскравий одяг.
– Але ж ти навчався в незвичайних умовах…
– Так, це був експериментальний курс Богдана Ступки. Чесно кажучи, я, який виріс на блокбастерах Голлівуда, навіть не знав, хто це такий. Я приїхав, розказую, всі такі: “О, Ступка, Ступка!” А я не розумію, що такого класного. А потім зрозумів, що завдяки вчителю, перед нами, його учнями, відкривалося багато дверей. По–перше, ми в університеті проводили дуже мало часу – практично всі заняття проходили в театрі ім. І. Франка. Після першого курсу ми поїхали на стажування до Варшави, до геніального кінорежисера пана Кшиштофа Зануссі, жили у нього вдома. Але чесно кажучи, польська акторська школа мене не вразила. А от стажування в Москві у МХАТ – це було щось! Нам викладали Олег Табаков, Сергій Безруков, Максим Матвєєв зі “Стиляг”. От це школа! Нам, на жаль, ще далеко.
Мама – Руслана Писанка, дядько – Богдан Ступка, кохана – Анна Седокова
– Чи складно було потрапити в кіно?
– Мої одногрупники одразу назвали мене хлопчик–білборд і хлопчик–рекламка: гарненький, волосся дибки, кислотний одяг. Казати казали, а на кастинги з собою не брали. І от на свій перший кастинг я випадково потрапив з дівчатами ще на першому курсі. Посадили мене на стілець перед прожекторами й кажуть: розказуй про себе. А я візьми та й розкажи про свій 18–й тролейбус, яким їздив в інститут. Якраз того дня в цьому дивному тролейбусі я зустрів жінку, яка всю дорогу спілкувалася з вікном. Ну щось типу: “Ти уявляєш, я цій скотині зварила цілу каструлю борщу, а він взяв і все з’їв”. Ну і ще кілька історій розказав, що підгледів у тролейбусі. І чую, всі сміються – сподобалося. Десь через місяць мене запросили на проби. На “Інтері” треба було забрати сценарій. Я ледь не впав: ого – “Інтер”! І персонаж на мене схожий – 17–річний хлопець. А самі проби були на кіностудії ім. Довженка. Я приїхав за годину, посадили в крісло, почали гримувати – все чешеться, незручно. І тут заходить Руслана Писанка! Я її обожнюю! І все, як я там пройшов ті проби, не знаю. По ролі вона – моя мама. Це було єдине приємне враження за весь день, бо я думав, що проби провалив. Тим більше, що місяць, два – мені ніхто не дзвонить. І тут – мене затвердили на роль.
– Як пройшли перші зйомки?
– О! Це було щось! Я одразу потрапив у серіал “Сила тяжіння” на три країни – Росія, Україна, Білорусь. Мама моя – Руслана Писанка, дядько – Богдан Ступка. Я закоханий в Анну Седокову. Поруч Володимир Горянський. Словом, одні зірки. Але я швидко зрозумів, що вони – звичайні нормальні люди, чим вище статус, тим простіші. Практично всі мене підвозили ввечері до гуртожитку (однокурсники, звичайно, були в шоці – щодня на новій крутій машині). Руслана Писанка сталі моїм наставником у кіно. Через місяць я увійшов у такий кураж, що просто кайфував від самого процесу зйомок. Коли все закінчилося, у мене навіть була депресія: феєрверк закінчився, та ще й пропустив в універі багато. Навіть вигнати мене хотіли на другому курсі. Але за мене вступився між режисер. А потім мене почали запрошувати на зйомки. Був період, коли у мене було по п’ять проектів одночасно. Не спав по 39 годин. Відмовитися від чогось не міг – а раптом ніхто більше не запросить. Не в тому я становищі ще, щоб відмовлятися. Зараз працюю в проектах “Лист очікування” та “Порох та дріб”.
10–секундну рекламу знімають майже добу
– Яка твоя улюблена роль?
– Я зараз, в основному, граю підлітків–школярів. Це нічого страшного, але хочеться вже чогось нового. І ось нещодавно я знову прийшов на роль сина головних героїв у проекті “Лист очікування”, що має вийти 2012 року. А режисер каже “Який же він підліток? Він дорослий! Дайте йому іншу роль”. Я – інтерн, який приймає заявки в центрі донорства. Мій єдиний партнер – телефон. Я такий радий, що граю дорослішу людину, тому люблю цю роль.
– Чи прибуткова сьогодні професія актора?
– Я одразу ж поставив за мету забезпечувати себе сам. Хоча батьки й могли оплатити навчання, вони допомогли мені тільки на першому курсі, далі – сам. Для мене це було принципово. Взагалі, “ціну” свою я поступово піднімаю після кожного проекту. Загалом, впевнений, якщо чогось дуже сильно захотіти, то можна на це заробити грошей. Інша справа, що я так багато тринькаю. Але все одно мрію колись відкрити власний театр – без закулісних інтриг та пліток, де всім буде комфортно працювати.
– А реклама дозволяє нормально заробити?
– Та ні, реклама – робота невдячна. На мені, як на студенті, заробляли гроші. А я працював по 24 години без сну, без їжі нормальної. Щоб зняти 10–секундний ролик, треба відзняти набагато більше. Наприклад, рекламу чорних сухариків ми знімали від 8–ї ранку до 3–ї ночі. Це була найулюбленіша моя реклама. Там у кадрі було нас двоє білих хлопців (я й онук Богдана Ступки), а решта – натовп негрів. Вони чомусь подумали, що це якийсь расистський ролик. Почався бунт. Вони стоять у нас позаду, щось голосно обурюються, і тут у колонці вискочив шнур і пролунав такий звук, як постріл. Ми з Дімою ледь не вмерли від страху. А як під нас підбирали авто – це ціла історія. Під клуб, де ми знімали, під’їхав цілий автопарк найновіших спортивних авто. Ми сідали в кожну, виходили з неї, і режисери дивилися, чи вона нам підходить. Це був день емоцій! А взагалі, від реклами ледве вдалося відкараскатися: були сухарики, йогурти, напої, банк, телефони…

“На М1 ми ніколи не знали текстів”
– А як потрапив на канал М1?
– Ну де ще потрібні такі ведучі, як я, якщо не на М1? Я пройшов проби в університеті. Але не все так просто. 5 місяців щодня я приходив на канал і вчився говорити українською, щоб правильно хоча б із суфлера читати. Мене багато пробували на різні проекти. У результаті з’явилися “Новые русские горки”. Партнером став Ваня Дорн, він із моєї паралелі в університеті. І ми співпали. Казуси траплялися постійно, адже тексти ми ніколи не знали. В день писали по шість передач у режимі нон–стоп: швиденько перевдягалися, гримувалися – і знову на майданчик. І ще та жіночка, яка підбирала кліпи, була трохи з іншої вікової категорії. І кліпи ставила дуже старі. Може хотіла, щоб у нас рейтингів не було чи що? Але ми іноді навіть засинали під них.
– Сьогодні через зйомки ти живеш на два міста – Київ та Москву. А в рідному Чернігові часто буваєш?
– Я обожнюю наше місто і пишаюся, що саме звідси. Ой, всі мої друзі думають, що Чернігів – це якийсь мегаполіс. Я завантажив собі на ноутбук найкращі фото міста, завчив історичні факти й обов’язково всім розповідаю. А коли є можливість, тягну всіх сюди й проводжу екскурсію. Адже наше місто – найкраще у світі! На жаль, приїжджати так часто, як хотілось би, не виходить. Але перед Новим роком буду в Чернігові вести благодійний концерт із зірками української естради. Хто співатиме – поки не знаю. Але точно буде Стас Шурінс, бо я з ним ділю гримерку.

Пілкувалася Ольга Чижова

http://vid.cn.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=6093&Itemid=65

Останні новини Чернігівщини

Не 23 лютого... Ось коли треба вітати українських чоловіків

Не 23 лютого... Ось коли треба вітати українських чоловіків 10:31

23 лютого – День Червоної армії і Флоту. Зараз в низці постсоціалістичних країни відзначають це "свято" як День захисника Вітчизни, але українцям про нього давно пора забути. Наша Вітчизна – це Україна, а не СРСР, тому й вітати чоловіків ми маємо в інші дні.

Сергій Сулімовський та духовий оркестр Військово-музичного центру сухопутних військ ЗСУ підкорили публіку

Сергій Сулімовський та духовий оркестр Військово-музичного центру сухопутних військ ЗСУ підкорили публіку 17:17

Його концерти завжди проходять з аншлагом, його виконавською майстерністю захоплюються тисячі шанувальників, він не тільки успішний співак, а в 2015 році він ще й став заслуженим артистом України, і все це про одну людину – Сергія Сулімовського.

Відбулось відкриття виставки

Відбулось відкриття виставки "Єдині духом" 17:13

20 лютого в Чернігівському обласному художньому музеї імені Григорія Галагана відбулось відкриття виставки «Єдині духом» до Дня Героїв Небесної Сотні.