Комсомольський шабаш наприкінці 1934-го

26.10.2015   07:34 — Агенцiя

Хроніки війни більшовиків з українським народом на Чернігівщині.

Радянська традиція зображувала комсомольців такими собі продовжувачами добрих справ піонерів-тимурівців: допомогти по господарству людям похилого віку, перевести через дорогу бабусю, взяти участь у благоустрою території, допомогти рідному колгоспу тощо. Цілком у дусі класичного твору Платона Воронька:
«Через поле, через гай
Ходить хлопчик Помогай.
Бачить хлопчик – садять сад,
Він поміг скінчити ряд.
Вмить приніс відро води
І полив аж три ряди.
Рій із пасіки пішов –
Помогай його знайшов…
За селом копали став, –
Помогай візок дістав.
Цілий день возив пісок,
Аж вищав його візок!..»

Власне, тимурівський рух виник на початку 1940-их, але ж зрозуміло, що і раніше партія виховувала молодь лише «принциповою, чесною, доброю і уважною». Це мали бути, як записано в статуті ВЛКСМ, «покоління всесторонньо розвинених людей, які житимуть, працюватимуть і управлятимуть суспільними справами про комунізмі. ВЛКСМ працює під керівництвом Комуністичної партії, є активним провідником партійних директив у всіх областях комуністичного будівництва».

Яблуко від яблуні недалеко падає, тож у реальному житті «хлопчики Помогай» дійсно були «активними провідниками партійних директив у всіх областях комуністичного будівництва»: приймали активну участь у громадянської війни в Росії і російській загарбницькій війні проти України в 1917–1921 роках, проводили закріпачення селянства під невинною назвою «колективізація» і масові репресії проти її найкращої й найпрацьовитішої частини під цинічною назвою «розкуркулення», з якимось психіатричним ентузіазмом відбирали останню їжу в людей у голодних 1932–1933 роках, прирікаючи тим самим мільйони людей на голодну смерть. І не знали комсомольці ні жалю, ні співчуття, ні честі, ні сорому.


Кілька типових прикладів.

20 листопада 1934 року у таємному звіті начальника міліцейського відділення приміської смуги міста Чернігова (охоплювала сучасний Чернігівський район Чернігівської області) Шелеста, відзначалося, що за останній час у ряді злочинів безпосередніми учасниками проходили «члени ЛКСМ» (Ленінського комуністичного союзу молоді).

Так, у селі Жеведь два комсомольця були організаторами і учасниками «терористичних актів разом з іншими кримінальниками».

У селі Петрушині секретар комсомольського осередку Микола Андрійович Ющенко переховував у себе на квартирі бандитів Якова Ковбасу, Петра Кривця та інших, із якими розкрадав колгоспний урожай. Виявляється, колгосп доручив Ющенку охорону врожаю і майбутній комуніст швидко розгорнув бурхливу діяльність. Він ще й підроблював своїм спільникам довідки з сільради, поцупивши звідти чисті бланки. Впиваючись безкарністю, Микола Ющенко та ще семеро грабіжників, озброєні обрізами та револьверами, 9 вересня серед білого дня на дорозі Чорторийка (сучасна Малинівка) – Івашківка пограбували івашківських колгоспників. Вимагали грошей, Іллі Рисю розбили голову і катували. Івашківка – сусіднє з Петрушином село, тож потерпілі легко опізнали серед нападників комсомольського ватажка, який після цього опинився у «БУПРі» (будинку примусової праці).

Щось подібне учинили і комсомольці села Андріївка Трохим Васильович Мневець та Ничипор Лавринович Дудар. Увечері 11 листопада, коли вже стемніло, «комсомольський дует», прихопивши мисливську рушницю, вийшов із лісу на шлях у Ковпиту і пограбував тамтешнього заготівельника Андрія Терешкова Пустовойта, який підводою віз крам для «стимулювання заготівель у селі». Під час нальоту Мневець побив рушницею дружину потерпілого, а пограбовані речі зберігали на квартирі у ще одного комсомольця, Максима Сизого.

Ось таки вони, «комсомольські будні» кінця осені 1934 року. Звернемо особливу увагу на те, що описані події сталися, коли минуло майже півтора року після піку Голодомору в чернігівській околиці, жертвами якого стали тисячі людей. Здавалося б, виконавці злочинної сталінської політики мали б осмислити трагедію і схопитися за голову від скоєного. Але ж раніше ми не дарма акцентували увагу на ретельній селекції місцевих кадрів, які не знали нічого іншого, крім свавілля та насилля, якими забезпечувалося виконання всіх безкінечних «кампаній», що спускалися згори. Діяти інакше комсомольсько-партійний актив просто не бажав і вмів, відтак навіть у відносно спокійний час (голод закінчився, а «Великий терор» розпочнеться лише в 1937-му) радянсько-компартійний актив поводив себе як агресор на окупований території, сіючи кров, ворожнечу та розруху.


Підготовлено за матеріалами Державного архіву Чернігівської області.

 

Сергій Горобець, кандидат історичних наук, Український інститут національної пам’яті