Як Сновськ перетворився на Седнів

12.01.2015   07:32 —

Селище міського типу Седнів Чернігівського району розташоване на високому березі мальовничої річки Снов і завдяки неповторним краєвидам давно стало улюбленим місцем художників. Але на всю Україну Седнів прославився насамперед своїм історичним минулим.

За часів Київської Русі містечко Сновськ (так раніше називалося поселення, відоме за літописами з 1068 р.) виступало центром Сновської тисячі. Сновськ фігурує в «Списке русских городов дальних и ближних» (остання чверть ХІV ст.), у «Списку міст Свидригайла» 1432 р., а в «Пам’яті» 1527 р. виступає як одне із найбільших поселень округи (50 «димів», тобто дворів). У період Гетьманщини Седнів був одним із сотенних центрів Чернігівського полку, пізніше – волосним центром Чернігівської губернії. В другій половині ХVІІ ст. у Седневі оселився полковник Яків Лизогуб, до нащадків якого у 1846-1847 рр. двічі навідувався в гості Тарас Шевченко. Місцеві жителі й сьогодні шанують шевченківські місця, зокрема доглядають за «шевченковою липою».

У селищі зберігся цілий комплекс пам’яток ХVІІ ст., що так приваблюють туристів: садиба Якова Лизогуба, кам’яниця Лизогубів, Воскресенська церква, а також дерев’яна Георгіївська церква початку ХVІІІ ст., в якій проходили зйомки відомого радянського фільму «Вій».

Очевидно, первісна назва – Сновськ – географічного походження і пов’язана з річкою Снов. Звідки ж взялася нова назва?

Традиційно прийнято пов’язувати її з нападами кримських татар наприкінці ХV ст., коли вони, не зумівши взяти Сновськ внаслідок тривалої облоги, назвали оборонців «сиднями» (в перекладі з татарської мови означало «злі», «хоробрі»), і пізніше ця назва прижилась і витіснила попередню. За іншим варіантом цієї версії, населення «висиділо», «пересиділо» облогу, оскільки мало значні продовольчі запаси, а підземний хід, невідомий ворогам, виводив до річки і давав змогу поповнювати запаси питної води.

Однак назва Сновськ проіснувала аж до ХVІІ ст. І процес зміни назви виглядає дещо інакше. Як встановив П. Кулаковський за даними Коронної і Руської Метрик, останніми власниками поселення за Московської держави виступали боярські сини Осип Каменєв та Русин Радулін. Слід гадати, входження Чернігово-Сіверщини до складу Речі Посполитої (1618 р.) призвело до їх еміграції на батьківщину, натомість Сновськ зазнав спустошень внаслідок Смути початку ХVІІ ст. і збезлюднів.

Після нетривалого періоду запустіння на землях колишнього містечка виникають одразу дві слободи: Княгинино або Сновецизьк (horodyszcza Kniehinino alias sloboda Snowiecisk) і Седнів (Siedniowo), які 11 січня 1621 р. отримав у володіння Себастіан Ґлембоцький. Вочевидь, вони заселені вже після 1618 р., про що може свідчити ідентифікація обох населених пунктів слободами.

Інша назва Сновська – Княгинино – пов’язана з якимось давнім місцевим топонімом (можливо, місцем розташування колишнього князівського двору), а ось слобода Седнів могла отримати назву від прізвища Седень (який, очевидно, і був засновником), доволі поширеного у цьому регіоні. І коли незабаром обидві слободи з’єдналися, то в силу певних причин поселення остаточно отримало нову назву.

Вочевидь, вирішальними факторами стали як близьке розташування обох слобід, так і більш динамічний розвиток саме Седнєва, який вже в 1638 р. мав статус містечка. Тоді як Сновськ у 1620-х роках остаточно зникає з документів.

Стрімке піднесення Седнєва пов’язане з діяльністю родини Паців, що в грудні 1626 р. придбали у С. Ґлембоцького належні йому населені пункти на берегах Снову. В 1640 р. Ян Самуель Пац ще й звільнив місцевих ремісників від податків. І вже за вісім років, з початком Національно-Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, Седнів стає сотенним центром. А Переписна книга 1666 р. фіксує у Седневі 164 двори.

Отже, селище відносно легко пережило незначний період запустіння на початку ХVІІ ст., швидко відновивши статус містечка. Однак у процесі відродження давнього поселення відбулася зміна назви.

Сергій Горобець, кандидат історичних наук, співробітник Українського інституту національної пам’яті