Про безпритульних тварин і "сонних" чиновників

30.08.2014   12:31 — Агенцiя

Те, що нині, практично, у кожному місті (селищі, селі) різноманітних проблем сила-силенна — знають усі. Але не тільки знати, а й щось робити для зрушення цих проблем з місця — робота місцевих рад.

Проте складається враження, що поки рак на горі не свисне (тобто держава не виділить якісь кошти) — чиновники та депутати й пальцем не поворухнуть. Або починають ворушитися — як дуже «припече». Й потрібно будь-яким чином виконати вказівку згори — бо вилетиш із насидженого крісла дуже швидко.

А поки чогось надзвичайного не трапилось, потрібно постійно світитись у місцевій пресі з розумним виразом обличчя та своїми словами передавати те, що сказали головасті дядьки в столиці. А також постійно розробляти та приймати якісь довгострокові місцеві програми, на які, зрозуміло, коштів не знайдеться ще доволі багато років.

Усе у нас — не як у людей

З одного боку, більшість населення хоче жити (особливо, заробляти), як у Європі, а з іншого — продовжувати при цьому тупцювати на місці. Тобто — вільно смітити будь-де, після себе нічого не прибирати, лаятися де завгодно, писати на парканах та чистих стінах різні непристойності, руйнувати могили чи пам’ятники, стріляти в безпритульних тварин, знущатися над ними й тому подібне.

Багато нині балакаємо щодо виховання дітей. На кшталт патріотизму, гуманізму, поваги до старших, уваги до немічних тощо. При цьому забуваємо, що всі ті гарні риси, які ми б хотіли бачити як у своїх власних дітей, так і в сусідських, закладаються з самого дитинства й складаються з нібито несуттєвих дрібниць. З того ж ставлення до братів наших менших, особливо до бездомних тварин. Дорослим людям варто було б хоч іноді думати, коли часто-густо вони просто так, без будь-яких причин, кидають каміння чи б’ють песика ногою в присутності дітей. Воно ж потім може вилитись у дуже неприємні речі для нас із вами. За дослідженнями західних фахівців, близько 80% злочинців, які завдали непоправної шкоди життю чи здоров’ю людей, «викохали» свої схильності через жорстоке поводження з тваринами. У більшості — бездомними.

Останніми роками безпритульні тварини «окупували» майже всі міста нашої країни. До речі, на вулицях вони ж з’явилися через своїх колишніх власників, які брутально викидали їх і, на жаль, продовжують це робити. Ми з вами доволі спокійно до цього ставилися. Але з кожним роком безпритульних собак стає все більше й більше. Й у деяких містах чи селищах вони вже стають загрозою, особливо для людей похилого віку та дітей. І тепер ми починаємо калатати у дзвони й волати до місцевої влади: зробіть що-небудь. Хоча ця ситуація виникла й через нашу байдужість. Не тільки до тварин, а й до людей.

У нашому славному місті Чернігові вже стільки років небайдужі люди (захисники тварин) з різних громадських організацій звинувачують міську владу у бездіяльності стосовно ситуації з безпритульними тваринами. Чого вони тільки не робили: й акції протесту біля будівлі міськради влаштовували, й скарги писали у всі інстанції, й випускали листівки, й давали критичні інтерв’ю тощо. Врешті-решт таки «дістали» трішечки чиновників та керманичів міста — й ті пішли захисникам тварин назустріч. На словах, зрозуміло. Чиновники довго й нудно самостійно розробляли та «намалювали» аж два нормативно-правові акти, які повинні були навести лад у ситуації з безпритульними тваринами та власниками домашніх тварин. Й депутати за них швиденько проголосували.

Так на світ божий народилися два документи, які нібито повинні були розпочати працювати в нашому місті й протягом кількох років системної роботи значно виправити ситуацію. Це — багатосторінкові «папірці» з такими гучними назвами, як «Програма охорони тваринного світу, регулювання чисельності безпритульних тварин гуманними методами у місті Чернігові на 2011-2015 роки» та «Правила утримання собак і котів у Чернігові». Зрозуміло, що на цьому наша міськрада видихалася від надважкої праці та напруженості й обидві програми залишилися лише на папері.

Нагадаємо, при­тулок для безпритульних тварин у Чернігові могли побудувати навіть за державні кошти, адже Уряд тоді мав бажання та можливості це зробити. Для цього місцеві влади міст, які мали потребу в створенні цих притулків, повинні були надати відповідний пакет документів. Наші бюрократи (зрозуміло, під тиском громадськості) знову напружилися й устигли в останній момент подати необхідні папери. Та знову впали в сплячку від напруженої праці й прокидалися хіба що для того, аби випити молока «за шкідливість» понаднормової роботи.

У червні 2012 року Уряд підписав розпорядження про виділення фінансування, а в серпні на сесії міськради з високої трибуни заявили, що навіть за відсутності державних коштів притулок побудують. Але наші чинуші вчасно не прокинулись, і тендер з визначення виконавця робіт провели лише у жовтні. Переможці тендеру теж особливо не квапились щось робити (ніхто ж не квапить та не «наїжджає»). І коли державні кошти надійшли до міста — робити щось було вже пізно. Сніг, морози й таке інше. Гроші трошки полежали без руху на наших рахунках і повернулися назад до державної скарбниці. При цьому всі інші міста України, які того року подавали заявки на фінансування своїх розроблених та затверджених проектів притулків, — їх побудували. Наші захисники тварин залишилися, як то кажуть, — з носом. І всі мешканці Чернігова також «пролетіли» з цим питанням. Зате керманичі міста та їх підручні — продовжують спокійно спати.

Нині силами волонтерів та громадських організацій безпритульні тварини міста стерилізуються. Але це в масштабах Чернігова — дрібничка. Адже без належної комплексної системної роботи вплинути на ситуацію з кількістю безпритульних тварин — неможливо. Тим більше, що в Чернігові вже доволі багато так званих «напівдиких» собак, до яких справді близько наближатися — моторошно та небезпечно. Й навіть якщо відродити службу собаколовів — це проблеми не вирішить.

Про те, що ситуація з безпритульними тваринами справді доволі тривожна, свідчить і те, що цим питанням уже переймається Громадська рада при облдержадміністрації. До речі, вона наполягає хоча би на створенні реєстру домашніх тварин та початку роботи із власниками щодо розмноження домашніх улюбленців. Тим більше, що цей напрямок не потребує значних фінансових вкладень. А говорити про будівництво притулку за кошти міського бюджету чи виділення якихось більш-менш пристойних грошей — найближчим часом уже не варто.

Проблема з укусами безпритульними собаками пересічних перехожих, діточок, людей похилого віку обумовлена виключно бездіяльністю міської виконавчої влади. Та аби хоча би трохи поліпшити (чи принаймні не погіршити) цю ситуацію — потрібно було б об’єднати зусилля волонтерів та чиновників. Однак — як останніх пробудити від сплячки? Якими методами?

Олександр ШИЛО

http://www.hvilya.com/news/pro_bezpritulnikh_tvarin_i_bajduzhikh_sonnikh_chinovnikiv/2014-08-30-5089