Перше спалення Батурина

15.05.2013   10:03 — Агенцiя

Попри жорстоке випалення містечок Чернігово-Сіверщини 380 років тому, армія Михайла Шеїна зазнала ганебної поразки.

У 1632 році почалася Смоленська війна. У наказі воєводам цар Михайло Романов назвав її причину: за “неправды полскому и литовскому королю отомстить и городы б, которые отданы к Полше и Литве за саблею, поворотить по прежнему к Московскому государству”.

Головна царська армія (24 тисячі душ, у тім числі 3463 найманці – німці, шотландці, шведи), пішла на Смоленськ. Друга частина армії мала повернути Чернігово-Сіверщину, яку Москва втратила 1618 року. Путивль, Новгород-Сіверський, Чернігів, Любеч та інші міста краю царі вважали своїми.

Вирушивши в похід “на Северу”, московські війська атакували козаків 17 листопада 1632 року під Почепом та Стародубом. Місто Почеп росіяни під командуванням Микити Оладьїна взяли. Наступного ранку 18 листопада їх намагався вибити з містечка стародубський загін під командуванням Яна Дроздовського (300 душ), але не вдалося. Було вбито 93 козака, 63 потрапили в полон.

Московський загін під командуванням нижегородця Семена Болтіна оточив Новгород-Сіверський. Козаки зробили вилазку. У ній узяли участь до 200 бійців. Однак під час бою новгород-сіверці втратили багато людей. 25 з них потрапило в полон.

Удруге Новгород-Сіверський атакували 20 грудня “с вечера до полуночи со всех сторон жестоким приступом, и Новгородок зажгли, и урядник, который сидел в Новегородке, капитан Куницкой, с литовскими людьми (так називали тоді лівобережних українців. – Авт.) пошли было на проход и государевы ратные люди многих польских и литовских людей побили, а в языцех взяли урядника Куницкаго и литовских людей с 400 человек”.

Путивльський воєвода Андрій Литвинов-Мосальський 15 листопада дізнався від селянина з Тулиголового Степана Григорієва, що “литовские люди в остроге Батурине хотят идти в Новгородок-Северской и приходить под Путивль”. У відповідь було вирішено здійснити каральну акцію. Зазначимо, що Литвинов-Мосальський як керівник прикордонного містечка був сумлінним виконавцем політики царя на порубіжжі. Дізнаємося з його послужного списку – під його керівництвом “слободы литовских людей многия пожгли, и литовских людей многих побивали и в языцех имали”. Так 7 листопада він відрядив з Путивля під командуванням Володимира Черепова донських козаків з отаманом Гаврилом Єремеєвим, 300 ратників, щоб вони випалили 25 слобід, заселених українцями.

Батурин було взято 24 листопада. Як повідомляв воєвода, при цьому “многие люди литовские в городе в избах и в погребах погорели”. У Москву надіслали воєводське повідомлення: “И государевы люди Батурин острог взяли и выжгли, и многих литовских людей побили, и острог выжгли, и наряд, и зелье, и знамена и барабаны поимали, а в языцех взяли литовских людей 48 человек, а иные литовские люди многие в остроге погорели”. За цю службу керівник військової акції Никифор Яцина 26 січня 1633 року отримав від царя “жалованья 12 рублей да сукно доброе англинское, да камка кармазин”.

Тоді Батурин ще був невеличким прикордонним містечком. Батуринську фортецю закладено за королівським дозволом осадчим Матієм Стахурським 1625 року. Її дуже швидко взяли росіяни, отже, укріплення не було потужним. Хоча, очевидно, у Батурині передусім бракувало захисників. Їх було, за дослідженням сучасного історика Петра Кулаковського, лише 200. Причому з 80 реєстрових козаків, яких найняв у Ніжині А. Вишневський для Батурина, у фортеці перебувала половина: другу частину було відряджено до Риботина. Там теж хотіли облаштувати невеликий оборонний замок. Туди з реєстровими козаками поїхав сотник Сенька Хороший. Тож, імовірно, оборонці не мали чіткого керівництва, їхні дії були неузгодженими. Припускаємо, що невеличку фортецю московити не штурмували, а просто підпалили. Це і пояснює причину, чому “многие в остроге погорели”.

Нападу росіян згодом зазнали й інші прикордонні й “тилові” містечка Чернігово-Сіверщини. Так у Мені “острог выжгли”, “литовский острожек Блистову взяли и литовских людей побили”.

З іншого документа дізнаємося, що подібної долі зазнали і “Ромон (Ромни. – Авт.), Иван-городище, Мекумир городок”, було спалено також “Борзну, Пропоеск и Ясеничи, и Косеничи”. При цьому “визволителі краю”, здійснюючи навесні 1633 року рейди углиб території Придесення, старалися завдати щонайбільшої шкоди не тільки опорним пунктам Речі Посполитої. Потерпали всі прифортечні села: “острог, и посады, и села и деревни, и хлеб по полям и по гумном около Иванагородка пожгли без остатка”, “да ратные люди в Миргородку большой острог, и башни, и во остроге дворы, и за острогом посады и слободы все пожгли”, “и город, и остроги, и посады выжгли, и около Борзны села и слободы большия, дворов по 300 и по 400, пожгли и повоевали”. Однак прагнення царя повернути раніше втрачені землі завершилися 1633 року повною поразкою московитів під Смоленськом. Воєводу Михайла Шеїна, який на початку 1634-го підписав капітуляцію, у квітні того самого року стратили як зрадника в Москві. Частина його війська ще під час виснажливої облоги Смоленська розбіглася. Поверталися додому організовано лише 8056 осіб. Понад 2000 поранених та хворих переможці відпустили пізніше.

Художник Хрістіан Меліш. Капітуляція М. Шеїна в 1634 році (1640-і рр.).
Ілюстрація з колекції автора.

Сергій Павленко

http://www.golos.com.ua/Article.aspx?id=290274