Людмила Зіневич: "Мова - це наш найнадійніший мур"

06.06.2017   10:42 — Агенцiя

Безкоштовні курси української мови у Чернігові відкрилися у січні 2016 року. І надійно прописалися у щоденниках багатьох. Знання рідної мови, вміння не лише читати та писати, а і думати, розмовляти, відстоювати свої думки українською – все це можна отримати під час занять на курсах.

Адже і викладачі, і слухачі зацікавлені в тому, щоб у Чернігові частіше було чути нашу рідну мову, щоб українська книжка була популярною, а чернігівці були українцями не лише за паспортом, а і в душі. Про все це ми говоримо з координаторкою курсів у Чернігові, викладачкою Чернігівського національного технологічного університету Людмилою Зіневич.

- Пані Людмило, розкажіть, будь ласка, про себе і чому Ви почали проводити безкоштовні курси української мови?

- Більше двадцяти років я викладаю у вищій школі українську мову та літературу. Очолювала кафедру українознавства у Чернігівському державному інституті економіки і управління. Разом зі студентами ми вивчали не лише мову за програмою, а проводили багато зустрічей із письменниками, журналістами, представниками творчої інтелігенції.
А потім був Майдан… Війна… Піднесення патріотизму. Знаєте, Путін зробив дуже важливу річ: він дав нам можливість відчути себе більше українцями і полюбити ту Україну, яку ми до того не знали. Цінувати і гімн, і прапор, і національні символи, і в тому числі мову. Дуже багато українців принципово почали переходити на українську мову, розуміючи, що мова – це є наш найнадійніший мур. Я думаю, якби це зрозуміли трохи раніше, то і війни могло не бути. Тому що не було б потреби «защищатьрусскоговорящих». Мова – це світогляд. Це не просто слова, речення.
Саме в той час у суспільстві з’явився попит на українську мову. Але з’ясувалося, що у Чернігові немає жодних курсів для дорослих людей. Ні платних, ні безкоштовних. У нас дійсно можна вивчити будь-яку мову, окрім української.
У Києві, Харкові, Краматорську, Дружківці, Слов’янську , Маріуполі та  ін. містах курси української мови були, а в Чернігові ні. Ось тоді я і зрозуміла: наше місто також потребує таких курсів, адже потрібно протистояти «руському міру»…

- Хто Ваші слухачі?

- Волонтери, переселенці, вчителі, вихователі, журналісти, державні службовці, лікарі – всі ті, хто  з різних причин не мали змоги вивчити українську мову або недосконало володіють. Останнім часом з’явилося багато слухачів, які переїхали з інших країн СНД, і не вчили українську мову, а вона їм необхідна. Важливо, що ті, хто приходить на наші курси,пов’язують своє майбутнє та долю своїх дітей із Україною.

- Я так розумію, що у кожного свій рівень знань, як вдається приділити увагу всім?

- Зараз у нас на курсах навчається близько 100 учнів. Ми ділимо їх за рівнем знань та віком. На сьогодні діє чотири групи для дорослих. Є початковий рівень, де починаємо з вивчення фонетики та алфавіту. Дві групи із середнім рівнем знань.Четверта група для дорослих працює у форматі розмовного клубу, де можна попрактикуватися у дискусії, обговорити цікаві теми або зустрітися із відомими людьми.
Для дітей переселенців та дітей учасників АТО ми створили підліткову групу з підготовки до ЗНО. Тому що репетитори дуже дорогі, а школа не дає достатньо знань. Цікаво, що на ці заняття приходять також діти із малозабезпечених родин. Але ми не відмовляємо нікому. Це дуже продуктивна група. Діти писали пробне ЗНО і отримали досить високі бали. Я пишаюся їхніми успіхами.
У дитячій групі навчаються наші слухачі, яким від трьох до дванадцяти років. Ці заняття проходять в ігровій формі. Переважно на основі українських казок та оповідань. Малеча дізнається історію України, традиції та звичаї.

- Такий проект дуже складно реалізовувати одній людині, хто Ваші однодумці?

- У нас потужнакоманда викладачів, троє кандидатів філологічних наук: Нікітіна Наталія Петрівна -доцент ЧНПУ, Ганна Василівна Баран – відома поетеса, доцент Чернігівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені К.Д. Ушинського, я доцент ЧНТУ, Марина Левицька – викладач комерційного технікуму. З дитячою групою працює наша волонтерка, випускниця курсів Інна Лугова.
Я дуже радію,що ми змогли створити таку команду. Це зараз рідкісне явище.
 
- Звідки у Вас така любов до рідної мови?

- Передусім від батьків, бабусь, дідусів і, безумовно, учителів.   Я закінчила філологічний факультет Донецького університету. Це дивно, але у російськомовному місті філфак був надзвичайно патріотичний. Серед наших викладачів – було чимало колишніх дисидентів і тих, хто не втратив у радянський час своїх патріотичних почуттів, кого звинувачували у націоналізмі.Їх відправляли на Донбас, сподіваючись, що у шахтарському краї «виправлять» світоглядні розбіжності із єдино правильною радянською ідеологією. Цей дух свободи і правдолюбства ніби витав у повітрі. Ми читали дисидентську літературу, розмовляли українською і докладали всіх зусиль для її захисту та збереження. Донецьк патріотичний, український – існував тоді, існує і сьогодні. Я в цьому впевнена.

- Що потрібно зробити для захисту української мови?

-  У державі має бути закон, який би забезпечив повноцінне і повномасштабне функціонування української мови на всій території України, бо мова є основою для формування ідентичності не лише окремої особистості, але також цілої нації та держави. Проте мовне питання не повинно бути подразником у суспільстві. Тому водночас потрібно створити державну програму навчання російськомовних громадян, іноземців, яка б  допомогла їм вивчити українську як державну на достатньому рівні.

- Чи будуть влітку працювати Безкоштовні курси української мови?
 
- Влітку ми переходимо у формат розмовного клубу, який збирається щоп’ятниці. Проводимо різні цікаві заходи, а також долучаємося до міських. Це і зустрічі у музеї Коцюбинського, і театральні вистави. Спільно подорожуємо Чернігівщиною та Україною. А вже у вересні будемо набирати нові групи. Головне, що бажаючі є вже сьогодні.

- Яка допомога потрібна курсам?

- Маємо дуже сильну потребу у проекторі та технічному обладнанні. У нас накопичилося дуже багато навчальних матеріалів: презентацій, методичних відеороликів, тощо.

- Складається враження, що курси української мови нікому не потрібні, окрім волонтерів.

- Не знаю. У нас є позитивні приклади з інших міст, де влада підтримує курси. Наприклад, у Дружківці мерія надала безкоштовно приміщення, а у Краматорську – заняття проводяться і для працівників облдержадміністрації, і надані можливості для проведення навчань для містян.

- Як Ваші рідні ставляться до такого графіка роботи, адже напевно немає жодної вільної хвилини?

- Шкода, що доба  лише 24 години. Звичайно мені б хотілося більше уваги приділяти  своїй родині, дітям, проте  рідні з  розумінням ставляться до моєї громадської роботи і підтримують. Моя донечка – співачка – виступає на наших урочистих заходах, допомагає проводити уроки в дитячій групі. Це формує відповідальність. А також запрошую її на зустрічі з цікавими людьми, привчаю до книжки.

- Про що Ви мрієте?

- Найбільше я мрію, щоб в Україні закінчилася війна… Для мене Донецьк за сім років, які я там жила став дуже близьким. Він мені сниться. Ці події розкололи і родини, і друзів. Серед моїх близьких дуже багато на фронті. Всі ці повідомлення та фотографії з чорною стрічкою – це такий біль…
Тому найбільше я мрію, щоб закінчилася війна. Щоб Україна стала Україною - мирною,  успішною, квітучою. І щоб ми почувалися комфортно як вдома, а не на чужині.
Мрію, щоб був прийнятий законопроект про мову, щоб не тільки волонтери захищали мову, а й держава. Щоб люди могли пишатися тим, що вони українці.

Оксана Стельмах