Інформ-агенція «Чернігівський монітор»: RSS Twitter Facebook

Інформ-агенція «Чернігівський монітор»

Вівторок, 7 квітня, 11:15:30

Команда ЧНТУ: тільки пам’ятаючи про минуле, можна створювати майбутнє

27.02.2015   11:09Агенцiя

Не продуктовими наборами, як це буває під час виборів, а турботою та непідробним щирим ставленням студенти Чернігівського національного технологічного університету знаходять ключик до сердець людей старшого покоління, тим самим долаючи відчуження та ізольованість літніх людей.

Серед них чернігівці, які свого часу пройшли через серйозні випробування, пізнали голод, холод і приниження, що сучасникам і не снилося. Однак і сьогодні ситуація з найповажнішою за віком частиною чернігівської громади не дуже втішна через стан здоров’я, низький матеріальний рівень та з інших причин, які не дозволяють їм повноцінно інтегруватись у суспільство.

Не втратити традиційну цінність української культури, яка завжди пропагувала увагу й турботу про старших земляків, був покликаний проект «Соціальна інтеграція жертв соціал-націоналізму, тоталітарних режимів та інших людей літнього віку до громади м. Чернігова», ініційований провідним чернігівським вишем, який отримав грант німецького фонду «Пам’ять. Відповідальність. Майбутнє». Про це наша розмова з експертами проекту.

Проект покликаний подолати відчуження та ізольованість літніх людей

За словами керівника проекту, доцента кафедри соціальної роботи, кандидата педагогічних наук Тамари Скорик, головним його завданням є допомогти літнім людям подолати відчуження та ізольованість, через комунікативну взаємодію покращити якість їхнього життя, а також соціального, емоційного та психологічного стану. Тож завдяки старанням студентсько-викладацького колективу територія діалогу поколінь почала вибудовуватись уже торік, у жовтні, і має певні досягнення.
Як показало опитування, 85% старшого покоління потребують спілкування з людьми, здатними їх зрозуміти, близько 40% усвідомлюють власну самотність, а отже, непотрібність суспільству. Та це й не дивно, адже, скажімо, їхні діти, як правило, живуть не з ними і більше уваги приділяють своїм сім’ям, каже Тамара Скорик. У той же час державні установи обмежуються питанням пенсій та інших соціальних виплат і, звісно, не опікуються справжніми проблемами та потребами цих людей.

— Тамаро Володимирівно, на кого саме був розрахований проект? Із чого починали?

— Почали з того, що відібрали бажаючих взяти участь у проекті — як підопічних, так і студентів, які реалізовуватимуть проект протягом півтора року. Серед перших тільки основної нашої категорії — жертв націонал-соціалізму — у Чернігові мешкає 140 осіб (вони є членами міського відділення Української спілки в’язнів — жертв нацизму). Серед залучених 26 остарбайтерів, в’язні гетто, нацистських таборів, діти, які народилися в місцях примусового утримання та примусових робіт, малолітні в’язні, жертви нацистської окупації та люди похилого віку (останні три групи найчисельніші — 13, 15 і 18 осіб). Головною формою для налагодження контакту спілкування стало відвідування підопічних студентами-волонтерами, адже основна категорія — це маломобільні люди, яким уже понад 80 років. У свою чергу очевидці тих подій готові віддавати свій час, знання та життєвий досвід молоді.

— Спілкування в епоху технологій, коли людина більше часу проводить із речами, ніж із людьми, стає розкішшю. Тож як зустріли таку ініціативу самі клієнти?

— Досить приязно, адже чим багате людське спілкування — це інтерес до самої людини, а наші клієнти мають обмежене коло спілкування. На жаль, негативну роль відіграють і прояви ейджизму (дискримінації за віком), що нерідко зустрічаються в су-спільстві. Тож участь у проекті для них стала ковтком свіжого повітря і джерелом нових емоцій. Водночас це спроба побачити світ іншими очима й подолати часом критичне сприйняття молоді і тих змін, що відбуваються навколо. Це важливо, адже дозволяє літній людині уникнути прикрого розчарування, відчуття якого прискорює бажання залишити цей світ, бо «він став іншим». Звісно, ми не в змозі зробити їх більш активними фізично, але можемо зробити так, щоб підопічні мали моральну підтримку і впевненість у тому, що ми не забуваємо їх, бо саме їхня історія творить наше майбутнє. Звичайно, не всі однаково поставилися до такої ініціативи. Перша наша учасниця Парасковія Мишко 1927 р. н. ще до початку проекту сама вийшла на нас і сказала, що зацікавлена взяти участь у проекті. Інша підопічна, Валерія Аксюта, навпаки, довго вагалася, хоча й потребувала спілкування. Але згодом її сумніви розвіялися, і щоразу від неї ми чуємо слова вдячності. До речі, завдяки волонтерам жінка вперше за 5 років змогла вийти надвір.

— Можете назвати рису характеру, властиву для більшості ваших клієнтів?

— Мене вражає їхній оптимізм у сприйнятті життя та життєва сила, спрага до життя, що не дає впасти в стан анабіозу й зануритись у себе та очікувати завершення їхнього земного шляху, що може статись у будь-який момент. Те покоління має настільки міцний внутрішній стрижень, що їм може позаздрити багато хто з нас. Спогади мають окрему цінність, і тому їх важливо не втратити. Це той життєвий досвід, завдяки якому наступні покоління розвиваються, вчаться, розширюють світогляд. Деякі клієнтки ведуть щоденники пам’яті, збирають фотографії, шукають товаришів, із якими їх колись звела доля. Так, Мілія Бреус 1929 р.н., яка в роки війни була партизанською зв’язковою, хоче, аби відгукнулися ті, хто був із нею в полоні в концтаборі в Білорусі. Але жінка живе не тільки минулим, вона багато в’яже, зокрема, для бійців на Сході країни, щоразу дарує студентам щось зі своїх виробів. Зі свого боку нам вдається відновити втрачені зв’язки підопічних із міською спілкою. До речі, наші підопічні — дуже скромні люди, і матеріальні цінності для них не першочергові. Звісно, ми час від часу допомагаємо в придбанні деяких речей для їхніх хобі чи потрібних у побуті, влаштовуємо частування. Але бюджет обмежений, оскільки проект має культурне спрямування і не ставить за мету надання матеріальної допомоги.

— Війна зламала життя багатьох, і це теж наклало свій відбиток на їхні подальші долі. Так, голова спілки Ніна Зубок і досі пам’ятає, як над нею, 8-річною дівчинкою, та іншими дітьми у концтаборі протягом двох років нацисти проводили експерименти…

— Незважаючи на поневіряння, які вони пережили на чужині, у них немає ненависті. Ще малими вони розуміли, що не всі німці однакові, були серед них ті, хто ставився добре й допомагав чим міг. У своїх спогадах Анісія Дудка пам’ятає, як, працюючи на заводі в Німеччині, отримала виробничу травму (її придавила батарея) і була в лікарні, до неї приходила місцева жіночка і плакала біля її ліжка.

Волонтер, як і соціальний працівник, — це практично член сім’ї

— Напевно, проект, так би мовити, «по наведенню мостів» між поколіннями не обмежується візитами уваги, адже серед підопічних є не тільки маломобільні, а й доволі жваві пенсіонери.

— До проекту залучено понад 85 підопічних — це клієнти територіальних центрів, які охоплені заходами, що проходять у форматі інтерактивного спілкування. Наприклад, клуби «Діалог поколінь» (має різну тематичну спрямованість) та «Здоровий спосіб життя і психологія», а також групи дозвілля, які збирають разом як молоде, так і старше покоління. По суті, ідея проекту стала логічним продовженням «Університету 3-го віку» — соціально-педагогічної послуги (включала в себе різні дисципліни на вибір слухачів, наприклад, філософія, психологія, краєзнавство), яка закріплена на державному рівні і три роки реалізовувалась нашим волонтерським центром «Довіра».

Сьогодні майданчиком для зустрічей є наш університет, де відбуваються зустрічі, майстер-класи, наприклад, із виготовлення сувенірів у техніці квілінгу (на фото). Щодо маломобільних учасників, то аби залучити їх до просвітницько-культурного простору, ми регулярно запрошуємо їх на заходи і доставляємо до місць проведення заходів за рахунок проекту. Одним із цікавих моментів вечорниць стала вистава «Вечори на хуторі поблизу Диканьки», у якій акторами виступили наші студенти, а постановкою займався Молодіжний театр. Спочатку переживали через нашу непрофесійність, але студенти виклалися на всі сто, і вистава пройшла на високому рівні. Учасники були в захваті. Думаю, ми підемо далі та запропонуємо нашим підопічним стати частиною творчої команди, тобто виступити на сцені. У рамках проекту також передбачені і виїзди на природу, тематичні виставки.

— З боку студентів, чим корисний такий досвід, чи були складнощі в ході реалізації проекту? Взагалі, участь для них — це добра воля чи примус?

— Жодного примусу, про що свідчить велика кількість претендентів із числа студентів. Здебільшого ми відбирали другокурсників, але є і третій та четвертий курси, і навіть магістри, які виявили зацікавленість. Це наші кращі студенти, які знаходять вільний час, витрачають свою енергетику, відкриті для всього нового. Звісно, що клієнти в такому віці мають свої особливості сприйняття, що з нашого боку потребує певних знань і навичок. Нерідко їх підводить самопочуття, бувають перепади настрою, через які відкладаються зустрічі (раз на місяць). Утім, їхні базові духовні цінності мало чим відрізняються від сучасного покоління. Соціальний працівник поступово стає ніби членом сім’ї, але треба бути готовим до всього. Одна з клієнток, яка жила в старому будинку на П’ятницькій, де пічне опалення, задихнулася чадним газом. Звісно, волонтери, коли дізналися, були шоковані, але тут нічого не вдієш. Такий гіркий досвід учить долати кризу, робити професійне розмежування, щоб запобігти проблемі професійного вигорання.

Уваги потребують саме ті люди, які мовчать про свій біль

Супервізор проекту, доцент кафедри соціальної роботи ЧНТУ, кандидат психологічних наук Юрій Акименко як психолог акцентує увагу саме на психологічному аспекті спілкування з постраждалими від режиму (адже колишніх жертв не буває). На столі в нього лежить зошит спогадів Лідії Козіної 1926 р.н., яку у 1943-му німці відправили до Німеччини на примусові роботи. Там вона згадує, як у рідному місті копала окопи, а в небі сновигали німецькі літаки, які строчили холостими патронами і скидали папірці. На них було написано: «Девочки-дамочки, не копайте ямочки, придут наши таночки, зароют ваши ямочки…». Ось така погроза і гра слів із прихованим психологічним тиском…

Поки стаття готувалася до друку, Лідія Григорівна пішла з життя. Висловлюємо слова співчуття рідним та близьким цієї світлої людини. На жаль, усе менше свідків подій залишається з нами.

— Наразі через усім відомі обставини в країні значну увагу мої колеги приділяють психологічній реабілітації наших військових, котрі відчули на собі посттравматичний стресовий розлад. Слід сказати, що категорія літніх людей, із якою ми працюємо, свого часу також пройшла через кризові події та відчула на собі подібні емоції. Власне, зі своїм тяжким психологічним вантажем вони живуть усе життя. Так, нам здається, що це було давно, але не для них. Справа в тому, що особливість людей похилого віку — переживати події тридцяти чи п’ятдесятирічної давності так, ніби це сталося сьогодні. Це засіло всередині й болить, як рана. Але не потурбувавши її, вилікуватись не можна. Є таке поняття, як дебрифінг, це коли людина ділиться переживаннями та спогадами, шляхом вербалізації вивільнюючи свій душевний біль. Тому шляхом розповідей, спогадів про минуле студенти-волонтери намагаються надати можливість людям, які постраждали від тоталітарних режимів, полегшити негативні переживання.

Спілкувалася Інга ВІТКОВСЬКА

P.S. Усі люди літнього віку, які хочуть взяти участь у проекті, можуть звертатися за телефоном 72-40-71 (контактні особи — Ольга, Тамара).
 

Останні новини Чернігівщини

Прилуки: відбулося позачергове засідання виконавчого комітету

Прилуки: відбулося позачергове засідання виконавчого комітету 11:13

6 квітня у сесійній залі міської ради відбулося позачергове засідання виконавчого комітету Прилуцької міської ради під головуванням міського голови Ольги Попенко.

Ніжин: Штаб ТЕБ та НС провів позачергове засідання

Ніжин: Штаб ТЕБ та НС провів позачергове засідання 11:08

6 квітня, під головуванням міського голови Анатолія Лінника відбулось засідання штабу з техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій.

Моніторингова кампанія щодо дотримання поліцією прав й свобод громадян при здійсненні контролю за виконанням карантинних обмежувальних заходів

Моніторингова кампанія щодо дотримання поліцією прав й свобод громадян при здійсненні контролю за виконанням карантинних обмежувальних заходів 10:45

Асоціація Українських моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів у співпраці з БО “Галицька громада” починає нову моніторингову кампанію щодо дотримання поліцією прав й свобод громадян при здійсненні контролю за виконанням карантинних обмежувальних заходів.

ОТГ vs короновірус: як живуть громади Чернігівщини на карантині

ОТГ vs короновірус: як живуть громади Чернігівщини на карантині 10:35

Карантинні заходи, самоізоляція, обмеження пересування, епідемія, масковий режим та апарати ШВЛ стрімко увійшли до життя кожного з нас разом із таким поняттям як «коронавірус».

Обласна комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій визначила алгоритм подальших дій щодо протидії поширенню коронавірусної інфекції на Чернігівщині

Обласна комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій визначила алгоритм подальших дій щодо протидії поширенню коронавірусної інфекції на Чернігівщині 10:16

Як діяти в умовах посилення карантинних заходів та убезпечити жителів області, де вже зафіксовано перший летальний випадок через COVID-19, від наслідків зростання рівня захворюваності в Україні говорили під час позачергового засідання обласної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій.