Як пережили російську облогу чернігівські музеї?

26.05.2023   10:35 — Агенцiя

Про те, як живуть музеї Чернігівщини рік після повномасштабного вторгнення — читайте у колонці Олі Носко для Суспільне Культура

Оля Носко — ведуча культурно-просвітницької програми «Ідемо в музей» на телеканалі Суспільне Культура. У лютому цього року стартував новий сезон програми — «Ідемо в музей. Неокуповані». Він присвячений культурному опору України та долі музеїв у повномасштабній війні, частина з яких були в окупації.

Директор Чернігівського історичного музею Сергій Лаєвський під час наступу російських військ на Чернігівщину кожного дня постив у фейсбуці інформацію про поточний стан речей. З його щоденних селфі та дописів можна було дізнатися не лише про те, як ведеться музею та його філіям, а й як усьому місту.

Я з командою «Ідемо у музей. Неокуповані» заходжу в музейну залу. Мені здається, що навколо — виставка, присвячена повномасштабному вторгненню. Експресивно нагромаджені пакувальні матеріали, піаніно, загорнуте у пухирчасту плівку, склади коробок. Мабуть, у чомусь, так і є, але є одне «але».
У сусідній залі обладнали кімнату для відцифрування експонатів. Це життєва необхідність. Адже музеї, що зіткнулися з пограбуваннями росіян, як ніхто більше розуміють життєву необхідність оцифрування та документування.

У наступних залах — діючі виставки, що розповідають про сьогоднішні події. Лаєвський розповідає, що музей почав збирати експонати, які розповідатимуть про цю війну, чи не одразу. Пізніше артефакти почали зносити й самі містяни. Під час облоги Чернігова для місцевих музей став ще і прихистком. У підвалі ховалося до 50 людей — і музейники, які у перервах між обстрілами ховали колекцію, і жителі навколишніх будинків.

Навпроти історичного музею — художній музей імені Галагана. Директори жартують, що це для того, щоб можна було перегукуватися з вікон. Але з вікнами тепер проблема — у двір музею впав снаряд. Хвилею вибило всі вікна, які зовсім нещодавно оновили. Знищено кабінети реставраторів — з абсолютно всім обладнанням, необхідними реактивами та матеріалами, які в Україні просто так не купиш.
У музеї зберігалося європейське та українське мистецтво від 16 століття. Директор музею Юрій Ткач говорить, що від вибуху з робіт постраждали лише монументальні соцреалістичні полотна, що перебували на той момент у фондах.

На момент нашої зйомки всі вікна вже заклали спеціальними панелями, а реставраційну майстерню відновили. Більш того, в ній вже відновилася робота з реставраційних процесів. Зараз музейники займаються ремонтом підвальних приміщень: проводять тут і виставки, і різноманітні події. У новому корпусі також експонується панно Галини Севрук, яке забрали на зберігання ще у 2020 році. Тоді ми теж приїздили до музею, знімали випуск програми «Ідемо в музей» і застали панно у тому ж таки підвалі.

Зустрічати знайомі роботи, особливо якщо ти їх бачив у інших обставинах, — один з найцінніших музейних досвідів. Неначе ти заводиш хороших знайомих. Але цього разу привід «побачити» знайомих був дещо іншим.

Вже на виході з художнього музею я зустріла ще одну знайому — місцеву кішку Бусю. Уперше побачила її, коли та поважно гуляла актовою залою, де експонувалася робота Айвазовського. Зараз Буся виглядає трохи гірше, але все так само по-хазяйськи валяється музейними коридорами.

Музейні котики — взагалі окрема тема. Наприклад, у Музеї Коцюбинського живе аж п'ять котів і, за словами музейників, їх кількість регулярно збільшується. Можливо, прибивалися з навколишніх будинків. Район навколо сильно постраждав від обстрілів — з подвір’я музею відкривається вид на вщент зруйновані хати.

Постраждав і меморіальний будинок Михайла Коцюбинського. Кулі вцілили у його стіни, пічку, пошкодили частину історичних меблів та у дерева на подвір’ї, які саджав сам письменник. Команда з початку повномасштабного перебралася до музею, щоб наглядати за ним. До слова, директор музею, правнук Михайла Коцюбинського, зараз захищає країну в лавах ЗСУ. Теж котик.

Вперше опубліковано на сайті suspilne.media
 Джерело: Суспільне Мовлення