Життя в трьох діях з одним антрактом

22.05.2012   07:44 — Агенцiя

Чернігівському глядачеві запропонували прожити життя за три дії з одним антрактом. Завдання не з легких, але режисер Андрій Бакіров виконав його на відмінно. Глядачі, що потрапили до Чернігівського обласного академічного муздрамтеатру ім. Шевченка на прем’єру “Нашого містечка” Торнтона Уайлдера, пережили незабутні враження.

Завдяки таким виставам можемо нагадати собі: де, що, для чого і навіщо ми? Це – своєрідна сповідь. Тут кожен упізнає себе в якомусь із героїв… Це – марка якості. З порожньою душею вийти після вистави просто неможливо, байдужих не буде, бо, коли зроблено з душею, то це помітно – глядача не обманеш. Це вибух емоцій, до яких ти можеш доторкнутися, це те, що ти можеш відчути.

Ось він – живий театр. Ти разом з героями плачеш, смієшся, одружуєшся, старієш, помираєш і знову народжуєшся. Театр – живий організм, і Андрій Бакіров щоразу це доводить не словом, а ділом і влучає прямо в глибину твоєї душі.

На сцені – величезний екран з відеорядом подій, що відбуваються в житті наших героїв. Але головне – акторські дуети, на яких у Бакірова тримається дійство. Це вже не перша вистава, в якій вони грають саме таким складом, ці дуети добре відомі глядачеві по кількох попередніх виставах – ”Французькій вечері” та “Одруженню Фігаро”. Саме вони залишаються постійно діючими провідними акторами театру. І глядач може бути спокійний, бо коли вони на сцені, то є шарм, почуття, характер – є життя. Перед нами на сцені – артист Валентин Судак у ролі доктора Гіббса і Наталія Максименко – в ролі місіс Гіббс, Олександр Куковєров – у ролі містера Уебба і Оксана Гребенюк – у ролі міссіс Уебб. А їхніх дітей грають молоді актори. Хочеться відзначити нове обличчя театру, а саме Олексія Щевельова в ролі Ведучого вистави, який розповідає про події, що відбуваються в “нашому містечку”. Нібито роль неважка: ходить собі, розповідає, але щирість переживання робить актора невід’ємним учасником

усього дійства.

Андрій Бакіров вміє здивувати глядача, ідучи на виставу, знаєш: на тебе чекає щось цікаве. Але цього разу на нас чекало не просто “цікаве”, а щось надзвичайне для Чернігівського театру. Гостям запропонували перейти на малу сцену, що розрахована на 100 глядачів. Тож перша дія відбулася просто на сцені, де глядачі були безпосередньо наближені до акторів. У цій виставі є певна специфічна уявність предметів. На сцені нема нічого, крім кількох стільців, столів і пари драбин (це ніби сходи на небо, а ще ці драбини виконують роль огорожі, стін, предметів для опори). Актори обігрують усе умовно: газети, їжу, каву, домашніх тварин. А тим часом нам показують живе життя нашого міста, перше кохання, яке стане єдиним, а потім – смерть, що теж у кожного – вперше…

Після антракту сценічний майданчик переноситься у величезний зал, а глядачі залишаються на сцені. Місце дії – цвинтар, де відбувається похорон молодої жінки, що лишила на цьому світі чоловіка і дитину. Ми бачимо, як по всьому величезному залу в глядацьких стільцях сидять люди в білих костюмах. Хто це? А це – мертві. Вони сидять і бесідують між собою. Життя зупинилося, час зупинився. Вони чекають на нову мешканку їхнього світу (“того світу”), але вона ще не готова. Бо до цього неможливо підготуватись, а зворотної дороги вже нема. Бачимо, як їй хочеться підбігти до свого чоловіка, відчути його обійми, як їй хочеться жити… але це кінець її історії. А життя продовжує свій рух. Будуть з’являтися нові мешканці нашого міста, буде знову кохання, що стане єдиним, перше освідчення, весілля. Життя йде по колу…

А поки що – глядач аплодує стоячи, овації – довгі, дуже довгі…

http://www.golos.com.ua/Article.aspx?id=257029