Відбулося відкриття виставки "Свята і будні українського народу"

22.08.2016   07:28 — Агенцiя

19 серпня в Чернігівському обласному художньому музеї імені Григорія Галагана відбулось відкриття виставки живопису «Свята і будні українського народу» з фондів музею, присвяченої 25-й річниці незалежності України.

Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. в Україні розгорнувся процес національно-культурного відродження, котрий сприяв активізації інтересу до історії, мови і культури українського народу. Поштовхом до цього стали етнографічні та фольклористичні розвідки (Ф.Вовк, В.Хвойко, М.Сумцов, П.Чубинський). Оскільки більшою частиною населення українських земель було селянство, то зображення його побуту і традиційної обрядовості стало характерною рисою українського образотворчого мистецтва XIX ст. Живопис цієї епохи пов’язаний з іменами таких художників як Ф.Кричевський, М.Пимоненко, К.Трутовський та має яскраво виражене побутово-етнографічне спрямування.

Вагомий внесок у цей процес внесло Товариство пересувних художніх виставок, що проголосило своєю програмою реалізм, народність, національність. В умовах реакційної політики російського уряду передвижники популяризували сюжети із побуту українців, надавали моральну і організаційну підтримку вітчизняним мистцям та художнім школам, сприяли виставковій діяльності у великих містах України. Членами Товариства та активними експонентами виставок були українські мистці: М. Кузнецов, С. Світославський, М. Пимоненко, К. Костанді, О.Мурашко.

Етнографічні зацікавлення художників ХІХ ст. виявилися через призму образів із українського фольклору, явищ традиційної культури і побуту. Одним із першовідкривачів теми, пов’язаної з живописною інтерпретацією українських народних обрядів був Костянтин Трутовський, копії з робіт якого експонуються на виставці: Р.А. Середа “В понеділок після весілля” (ХІХ ст.) і А. Пригара “Козак-бандурист” (Кін. ХІХ- поч. ХХ ст.). Мальовнича українська природа і яскрава своєрідність народної обрядовості приваблювала і російських художників-академістів. Зокрема, поетизував чарівну купальську ніч Іван Соколов у роботі "Малоросійські дівчата, які ворожать на вінках" (1860-і рр.).

Розквіт вітчизняного пейзажного живопису другої половини ХIХ століття, котрий відтворював лірико-епічний образ Батьківщини, пов’язаний з художниками
С. Світославським, С. Васильківським, П. Левченком. Мистецтво цих майстрів — вияв усвідомленої любові до України, її народу. Сергій Васильківський зумів передати красу природи рідного краю в різні пори року. Подібною композиційно і стилістично до робіт С. Васильківського є твір невідомого художника “Селянська садиба” (Кін. ХІХ - поч. ХХ ст.). Тонкий ліризм і висока живописна майстерність притаманні пейзажним творам Сергія Світославського (“Українська хата”. Кін. ХІХ - поч. ХХ ст.).

Академічна система живопису сприяла піднесенню професійного рівня українського портрету, який набував на місцевому ґрунті характерного етнічного забарвлення. Про це свідчать твори, де предметом зображення став національний типаж з етнографічним антуражем: Микола Рачков “Дівчина-українка” (ІІ пол. ХІХ ст.), Володимир Афанасьєв “Портрет українського хлопчика” (ІІ пол. ХІХ ст.). З-поміж робіт вирізняється “Портрет Неговської”. 1914-1915 рр. Гната Яременка, у якому художник звертається до національної тематики, задля створення одухотвореного образу молодої українки у гармонії з оточуючою природою.

Художники пер.пол. ХХ ст. продовжують розробку фольклорно-етнографічної тематики. Поступово входять у живопис модерні течії, що почали поширюватися в Україні наприкінці першого десятиріччя ХХ ст. Модерне українське мистецтво зберегло етнічну специфіку і перебувало у генетичній спорідненості з фольклорною традицією. Однак на початку 1930-х років формально-стильові пошуки національного стилю розглядалися як політично небезпечні, що, врешті, призвело до морального та фізичного винищення художників.
У мистецтві радянської доби дозволявся виключно зовнішньо-декоративний фольклоризм. І лише через тридцять років живопис національного спрямування відроджується в творчості покоління шестидесятників. Зокрема, активно звертався до національної традиції, щедро насичуючи свої твори орнаментом та декоративно виразними кольорами Віктор Зарецький (“Дівчина”. 1986).

Кінець ХХ – початок ХХІ століття в Україні – період культурного розквіту, становлення нового творчого покоління. Українське мистецтво переживає нову хвилю неофольклоризму, що стало реакцією на глобалізаційні процеси у світі та проявом захисту національної ідентичності і самобутності. У період постмодернізму в мистецтві особливо помітне тяжіння мистців до народної творчості, міфологізації образів та сюжетів, про що свідчить твір Володимира Ємця “Сон в місячну ніч” (1999) та роботи інших чернігівських художників Олексія Потапенка та Надії Мартиненко, насичені символами і метафорами, інтуїтивно зрозумілими українцю ще з дохристиянських часів.

Таким чином, посилення інтересу до духовної і матеріальної культури, особливостей традиційного побуту українського народу сприяло формуванню національної специфіки в українському образотворчому мистецтві на рубежі ХІХ-ХХ ст., що в свою чергу, стало міцним підґрунтям для сучасного вітчизняного мистецтва.