Інформ-агенція «Чернігівський монітор»: RSS Twitter Facebook

Інформ-агенція «Чернігівський монітор»

П`ятниця, 25 вересня, 01:30:15

Леонід Горлач: "У Москві чимало є майданів, що колись од гніву зацвітуть"

14.06.2014   15:21Агенцiя

Великі поети, за висловом Максима Рильського, завжди є сучасниками для нових поколінь. Такий поет, прозаїк, публіцист, лауреат Національної премії імені Т. Г . Шевченка Леонід Горлач. Він прибув у Чернігів на зустріч із земляками, аби звірити з ними свої помисли.

— Леоніде Никифоровичу, які думки оповивають на рідній землі?

— З 1968 року я перебрався до Києва. Але наче й не виїжджав нікуди. Дивлюся — скільки тут у мене друзів прекрасних. Багато хто сивий, як і я, нікуди від цього не дінешся — Господь Бог над нами всіма. Хтось іде за межу, приходить молодь. Хай цей коловорот і буде. Якби тільки не було насильства, автоматів, як це нині відбувається в Україні, на превеликий жаль.

Кожна поїздка сюди — це повернення додому, в молодість. Та не тільки я — он і Юрій Мушкетик, наш прекрасний письменник, журиться, якщо не побуває в Чернігові. Вже не та сила і снага, але він ще збирається їздити по селах — дивитися, куди вони йдуть, кудaи йде наш Поліський край. А потім сидить і працює, пише нові книжки… Коли тобі все наболіло, все остогидло — приїздиш сюди й оновлюєшся, як джерельної води напившись…

— Якими справами ви переймаєтеся найбільше?

— Я ще працюю до цього часу в земляцтві Чернігівському, воно у нас потужне, славна родина — три з половиною тисячі людей. Характерники справжні, з козацьким духом. Ми намагаємося багато зробити. Земляцькому руху не щастить в одному — дуже часто змінюються керівники області: вітер із-за Десни повіяв — начальник змінився. Не встигнеш з одним спрацюватися, аби допомогти і людям, і краю, а вже чоловіка як корова язиком злизала. Ну такий реактивний час у нас, ми не можемо його зупинити. Та все-таки, гадаю, відновимо традиції наші і будемо час від часу приїздити із творчими звітами. У нас не минає й місяця, щоб хтось із земляків не видав книжку.

— А як вам пишеться? Що нового вимріюється і на папір переноситься?


— Не думайте, що я  заховався, втратив сили. Ні, потроху пишеться. Не спочиваю на лаврах! Правда, то колись так було, що закохаєшся в когось — і вже вірші, як з молотарки солома, вилітають. А нині навіть Президента — не встиг полюбити, дивишся — втік до Росії. Ну що ти зробиш, я не знаю… Такий непевний час. Нікуди не дінешся. І той Президент вручав мені Шевченківську премію. Сказав: «Я читав ваші книжки». А я подивився на нього й одразу «повірив», що він читав... Ну, так випала доля. Дехто казав: нащо ти, мовляв, ту премію береш? А я кажу: «Мені її дав народ і Тарас Шевченко»:

Та вірю я, що в нас судьба
тверда й висока,
Що нас у нас ніхто в ясир
не забере.
Народ, який обрав поета
за пророка, —
Ніколи не помре!

— Що потрібно поету для натхнення?

— Дуже хочеться втекти від цього світу, від людності, від суєти, але ніяк не втечеш. Поет не повинен копирсатися сам у собі, він має служити народові своїм словом. Отоді він відслужить те, що йому Господь Бог дав. Я добре знаю історію краю, Чернігова. Сучасники мають знати, що колись був могутній князь Микола Чернігівський — тепер відомий як Микола Святоша. Княжив, як і належить, а потім раптом розчарувався у золоті, добрі, у славі і пішки пішов до Києва. Склав, напевне, власну ціну і добру, і злу… Записався рядовим послушником у Києво-Печерську лавру і там весь вік підмітав братії доріжку, аби ченці ходили по чистій землі. У моєму вірші «Урок Миколи Святоші» є такі рядки:



Найтяжче бути князем
над собою,
собі народ носити —
як Христа…

— Нині в Інтернеті подекуди з’являються закиди письменникам, напевне, вашого покоління: це ви, мовляв, створили такий міф, що ми з росіянами брати, а вони он що витворяють. Як ви ставитеся до цього?

— Такими заявами кидаються зазвичай недолугі літератори, на превеликий жаль, молодшого покоління. Ті, які прийшли в літературу, щоб відчиняти ногами двері Спілки письменників. Забуваючи про те, що через ті двері заходили Павло Тичина і Олесь Гончар, і Юрій Збанацький, і Андрій Головко, і Андрій Малишко, немає їм числа — знаним і незабутнім… Далеко ще до цих подій, живучи у Львові благословенному, один добродій заявив, приміром, таке: «А навіщо нам здалися Донбас і Крим? Віддамо їх росіянам, нам достатньо Львова і Галичини…». Через таких от провокаторів оце все й робиться.

Ніхто братами кремлівських вождів не називав — які вони нам брати? А народ з народом — інша справа. Скільки там стражденного люду живе, тоді як інші в Москві жирують. Од’їдьте за 100 кілометрів від «золотокупольної» і побачите, в яких жебрацьких умовах живе російський народ. Народи не винуваті, що такі вожді. Затівають війни можновладці, а кров’ю платять прості люди. Я не думаю, що такий щасливий російський народ від того, що їхні хлопці також гинуть на нашій території. Материнська любов у всіх народів однакова.

— Ви знаєте, що говорите, адже свого часу об’їздили практично весь Радянський Союз…

– …Від Владивостока до Петрозаводська. Я бачив, як там люди живуть. Років п’ять поспіль їздив на будівництво Байкало-Амурської магістралі і знаю, в яких страшних умовах тоді працювали. Все було практично на плечах українських хлопців і дівчат… Сама психологія відносин із сусідньою державою, ставлення до життя — це століттями складається, не за один день робиться. Царі російські забирали села наші найкращі, пізніше, за компартії — кадри… Тільки щось дозріло в Україні — вже воно, дивись, у Москві… А сюди присилали таких людей, які і сформували п’яту колону. Це починалося од Петра Першого, Катерини Другої і пішло далі. Та все у цьому світі має свій плин. Я написав поетичного листа Путіну, в якому є такі слова:

Хоч народ твій нині
на розпутті,
Та зберіг традиції живі.
Він з імперських
вирветься кайданів,
Тож, всесильний царю,
не забудь:
У Москві чимало є майданів,
Що колись од гніву зацвітуть.

— Леоніде Никифоровичу, давайте повернемося на Придесення. Ви народилися з таким чудовим українським прізвищем — Коваленко. Як ви стали Горлачем?


— Це дуже просто — через потребу, аби розрізняли нас з колегою. Був такий Леонід Миколайович Коваленко — вчений, літературознавець, надзвичайно чесна людина. Фронтовик — весь у ранах, у шрамах… Великий правдолюб був, дуже принциповий. За це могли й посадити в ті часи. Але він нічого не боявся, адже пройшов справжню окопну війну. Ну й він — Леонід Коваленко, і я — Леонід Коваленко. Більше того: ми навіть шлях ідентичний пройшли: з Чернігова під час служби в армії мене запроторили аж у тайгу, а звідти — в Пулково, під Ленінград, а потім — знову в Україну. Тільки що він воював, а я в мирний час був. Він уже давно в літературі, а я тільки починав. І він мені сказав: «Треба щось робити. Ваші поезії дедалі частіше у пресі з’являються, а всі мої колеги-літературознавці думають, що це я на старості літ здурів і почав писати вірші…» Я далеко не ходив, узяв мамине прізвище — Горлач.

— Чи маєте в Чернігові улюблені місця?


— Люблю на Валу ходить. Пригадую часи, коли я працював у газеті. Друзів своїх незабутніх… Різні пригоди. Був навіть такий випадок. На Валу зупинився цирк. Колега забився з товаришем, що проїде на віслючку через центр міста. І що ви думаєте, таки проїхав на потіху всім, хто те все бачив!

— Насамкінець хотілося б почути вашу думку: як сучасні письменники можуть впливати на ті процеси, що відбуваються нині?

— Гадаю, нам треба активізуватися. Був час, коли ми проводили такі розкішні дні української літератури у військах. Не лекції читали, а свої твори. І це була дуже серйозна і впливова робота. Нині можна було б сформувати творчі групи — два поети, композитор, пару виконавців — і по військових частинах направити на територію бойових дій чи навчань. Хлопці відрізані від світу, а тут — така зустріч. Я б сам поїхав у той же Донецьк. Хай собі стріляють, а нам — своє робить…

Євдокія ТЮТЮННИК,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Леонід ГОРЛАЧ. Народився 1941 року в містечку Ріпки на Чернігівщині. Закінчив Ніжинський педагогічний інститут. Кілька років працював журналістом у чернігівській «молодіжці». Нині головний редактор земляцької газети «Отчий поріг». Автор понад 40 книжок, серед них — 6 романів у віршах. Торік став лауреатом Шевченківської премії за збірку поезій «Знак розбитого ярма».

Останні новини Чернігівщини

Рятувальники за минулу добу ліквідували 11 пожеж

Рятувальники за минулу добу ліквідували 11 пожеж 16:40

Упродовж минулої доби вогнеборці Чернігівщини ліквідували 11 пожеж, 5 з них виникли у житловому секторі громадян, 6 у природних екосистемах.

Держпродспоживслужба попереджає: сире молоко може бути шкідливим для людського організму

Держпродспоживслужба попереджає: сире молоко може бути шкідливим для людського організму 16:27

Молоко - це найперша їжа, яку починає вживати людина у своєму житті. Воно зустрічається скрізь: у соусах, цукерках, печиві, морозиві, ковбасах. Це такий продукт, який має на своїй кухні кожна господиня у будь-якому куточку земної кулі. Втім іноді коров’яче молоко може стати дуже небезпечним.

У Чернігівській області виявлено 114 нових випадків COVID-19

У Чернігівській області виявлено 114 нових випадків COVID-19 16:20

За даними Управління охорони здоров’я Чернігівської ОДА станом на 24 вересня в області зафіксовано 114 нових випадків COVID-19.

Дошкілля Чернігівщини. ДОВІДКА

Дошкілля Чернігівщини. ДОВІДКА 14:49

Дошкільна освіта Чернігівщини – це 223 дитячі садочки, 146 ясел-садків та63 інші заклади майже на 27 тис. місць,в яких на кінець 2019 року виховувалися 29 тис. маленьких мешканців області (дівчаток на 5% менше, ніж хлопчиків). Ще 485 дітей охоплено соціально-педагогічним патронатом.

Підсумки цьогорічного купального сезону в Чернігові

Підсумки цьогорічного купального сезону в Чернігові 14:44

Офіційний купальний сезон цього року в Чернігові розпочався, відповідно до розпорядження міського голови від 25.05.20 №71-р «Про підготовку та відкриття купального сезону 2020 року», з 15 червня і тривав до 15 вересня.