Давньоруські Ромео та Джульєтта, або звідки взялася Салтикова Дівиця

15.12.2011   13:36 — Агенцiя

Українські села та містечка часом мають такі назви, що хочеться дізнатися легенди їх створення. Так, у різних куточках країни можна зустріти Кохане, Доброгощу, Пушкарі, Потеряйки Горові, Чертіж, Філіопіль, Твердохліби, Куцуруб, Івано-Яризівку. За кожною з цих місцин - ціла історія! Одна з таких назв виявилася настільки незвичною, що стала причиною моєї мандрівки і цього матеріалу. Тож вирушаймо до села Салтикова Дівиця на Чернігівщину!

За документами першої половини ХVІІ століття, у Чернігові був чашник (це досить високий чин при дворі) Салтик. Йому польський король надав у володіння Стольне. Може, то він заснував і на Куликівщині поблизу озера Дівиця власний хутірець, з якого потім виросло село?

- А про це є цікава легенда, - розповів заступник голови райдержадміністрації з гуманітарних та політико-правових питань Володимир Повозник, з яким ми побували разом у селі. - Ніби був князь Салтик, а у нього - дочка-красуня. У ті часи були міжусобні протистояння між впливовими родинами дрібних князівств. Салтик ворогував з князем Синьоком. А їхні діти, попри батьківський конфлікт, покохали одне одного. Якось Салтик послав своїх воїнів, щоб вони вбили супротивника. Відбулася битва. Багато людей загинуло. І ось тоді до дочки Салтика звернувся син Синьока: "Я хочу просити у твого батька твоєї руки". З ним було ще два воїни. Дівчина згодилася провести коханого до батька. Але вона й не підозрювала, що батько Синьок за сином вислав услід сотню воїнів. Пробравшись підступно до Салтика, вони вбили князя. У відчаї дівчина побігла до озера і втопилася. Відтоді озеро називається Дівиця. А село - Салтикова Дівиця.

Отець Ростислав Савчук, який уже 25 років править у Свято-Миколаївській церкві, знає ще одну легенду: ніби у давні часи на місці озера Дівиці стояли церква і село. Але одного дня все пішло під воду. "Там, де стояла церква, тепер така глибочінь, що й до дна не можна дістати", - каже він.
Кажуть, село тричі було знищене. Спочатку за князів. Потім під час монголо-татарської навали. Є цьому й археологічні підтвердження. Останнього разу фортецю у Салтиковій Дівиці брали 1664 року вояки польського короля Яна Казимира.

"...И пришовши до Солтиковой Дівиці, над Десною рікою, которая не хотіла ся здати и поклонити, приступом доставали, где немало жолнірской піхоти легло, килка дній достаючи, - читаємо у літописі Самовидця. - А же напотом люде в осаді сидячіе видят, же трудно видержати, бо юже місто доставали, тилко в самом замочку, - просили о милосердя. А любо обецали показати над ними милость, еднак же не додержали: бо упавши в замок, многих постинали, а иних в полон татаре побрали і внівец обернули".

Але й після цього Салтикова Дівиця відродилася! Вона постала, щоправда, на новому місці.
Гордість села - мурована церква, збудована 1905 року. Її у 1938 році закрили, партійці поруйнували купол. А з 1941-го вона діє й дотепер. Завдяки спонсорам за останні роки поновлені куполи, привезено із Почаєва позолочений іконостас. Церковне приміщення красиво розписане сюжетами на релігійні теми. Отець Ростислав щодня молиться за краян, щоб їм Бог помагав у житті.
Сільський голова Микола Губський показав нам біля красивої Свято-Миколаївської церкви пам'ятник загиблим козакам-героям, мужнім оборонцям фортеці (на знімку).

- Наше село - сотенне, - розповів він. - Тож ми вирішили відродити у селі козацтво. Оце за кошти козаків і зробили цей пам'ятник. На Покрову тут відбувається молебен.
Ще не дуже багато людей записалося у сотню, але головне, що вони вже є і зробили корисну справу. М. Губський, до речі, є прямим нащадком козака Федора Губського, записаного у реєстрі Салтиково-Дівицької сотні 1649 року. Тож йому, як не крути, а без козакування по-новому у селі не обійтися!
Сподіваємося, що відродження духовних традицій тут допоможе громаді у вирішенні буденних і небуденних справ.

Павленко Сергій, "Голос України".
Фото автора.