Серія чернігівських політичних портретів. Микола Рудьковський
До нашого земляка і людини знаної в політиці Миколи Рудьковського можна ставитись по-всякому. Багато чернігівців справді мають прикрість і затамували образу ще з того часу, коли він, у непростій “битві” здобувши чин тутешнього градоначальника, раптом кинув віжки, їх не натягнувши навіть, і втік до столиці на тепліше й “хлібніше”, як йому здалося, місце.
Рудьковський Микола Миколайович
Комусь не сподобалось як він (і головне з ким) літав на літакові сумнозвісним чартерним рейсом, на якій машині їздив, через що його ловили paparazzi. Можна ще багато чого пригадати, пов’язаного з Миколою Рудьковським – і веселого, і сумного. Єдине, чого я не пригадую, так це те, щоб Микола Рудьковський колись був “сірим”, непомітним і нецікавим. А ще, принаймні на Чернігівщині, він залишив по собі багато добрих справ. Ті справи пам’ятають у селах, у школах, у церквах. І за все це – що він не “сірий”, що не тремтить над грішми – його тут і люблять.
Соціалісти на Чернігівщині давно і завжди мали, і, напевно, ще й досі мають потужну підтримку. І, власне, Микола Рудьковський для того також немало спричинився, він зробив немало для того просунутого, так би мовити, партійного іміджу. Як багато зробив для популяризації соціалістів і особисто їхнього сивого чи білого як сніг з морозом лідера, скажімо, ще один наш земляк, уже покійний та уславлений редактор “Сільських вістей” Іван Васильович Сподаренко, котрий родом зі Стольного.
Однак то є вже усталена українська традиція – якраз тих, що найбільше орють ниву та її засівають – тупо відтіснити, зіштовхати з битого шляху на запилену обочину. І чим більше людина зробила – тим більша вірогідність, що її смачно уподобають українські канібали від політики. “З’їдять”, не очікуючи навіть на святкову оказію, під дешеву самогонку, без хріну і навіть не посоливши.
Великий прошарок чернігівського люду ще й досі, до найдрібніших деталей, переказаних очевидцями, пам’ятають перший акт соціалістичного “пармезанського балету” з недавніми виборами голови партії Соціалістів. У тому, ще неохололому протистоянні Мороза і Рудьковського, на тому рожевому з’їзді, наші чернігівські люди грали не останню скрипку. Це наші мандатовані делегати прибули тоді до столиці з непоборною рішучістю обрати нарешті головою не найгіршої в Україні партії молодого і енергійного лідера.
Нехай він часто з помилками, нехай з гормонами, які ще тиснуть не лише внизу, а інколи і в голову. Так шо ми будемо говорити про зрілого Рудьковського, коли вони тиснуть навіть старцеві Берлусконі! Головне, щоб з лідера тирса не сипалась, щоб він вів за собою, щоб мав амбіції, бажання і потенцію, а не сидів у облаштованому командному бункері з закритими вікнами і боявся протягів.
Тоді, на передостанньому зібранні соціалістів, переміг, пам’ятаєте, Мороз. Можете уявити собі словесну напругу та ідеоматичні звороти розбурханих делегатів у кулуарах, якщо там дійшло тоді навіть до рукоприкладства. І нерви не витримали, кажуть поінформовані люди, саме в делегатів з Чернігівщини. А сам Микола Рудьковський, почувши цифри з висліду голосування, пішов звідти, зціпивши зуби, одразу геть.
Відтоді соціалістичні троянди на Чернігівщині почали помітно всихати. І хоч Микола Рудьковський ніде і начеб то жодним кривим словом не обмовився супроти соціалістичної ідеології, хіба критикував принагідно її сонцеликого чи срібномудрого провідника, проте і сам від неї з того часу віддалився помітно. Він тепер, ніби та кішка, що сама по собі.
Микола Рудьковський не зник з політичного обрію – ні зі столичного, ні з великого за територією Чернігівського, який, власне, завжди давав йому наснагу і відсотки голосів, виніс його навіть на мерське крісло, котрим він, запаморочений від успіху, так необачно колись злегковажив. Однак мусимо розуміти і розрізняти при тому – Микола Рудьковський – глава партії і Микола Рудьковський – одинак-політик – то дві великі різниці, котрі, хочемо того чи ні, але дуже впливатимуть на не дуже розбірливого обивателя, що, зібравши осінні бульби на Придесенні, збирається піти до виборчих дільниць.
Через те на попередньому з’їзді соціалістів, коли Олександр Мороз мав мудро учинити і перепрягти голоблі зі своєї соцголови на міцну шию Миколи Рудьковського, але не зробив того, і учинилася бійка. А до тої бійки була, пам’ятаєте, смерть мало не за столом у президії Михала Мельничука, відставка ще одного одіозного соціалістичного лідера і ламача дверей Василя Цушка. Все це говорило і показувало задушливу і затхлу атмосферу останніх років на клумбах і в теплицях, де розводили і доглядали “квіти партії”. Ми вже писали недавно, що, власне, з того вийшло. Вийшло, що Мороз і сам не гам, і Рудьковському не дам. Словом, по нашому вийшло, по-українському.
І тепер Микола Рудьковський змушений, напевно, буде вилущувати власні фінанси, гроші власного бізнесу, сподіваючись лиш на себе в одному з мажоритарних округів. Той, кому цікаво, уже навіть знає у якому. І, звісно ж, що це один із шести округів на Чернігівщині. Чи є в нього шанси? Шанси завжди є, хто має хоча б трохи грошей. А Микола Миколайович не на воді з хлібом сидить. Інша річ, що нині не такі прості люди, навіть на Чернігівщині, котрі продаються за два кіло борошна і пляшку олії, як вирішив один екс-голова Чернігівської облдержадміністрації. Можна вкласти мінімум грошей з максимумом порядності, а можна закопати виборчі мільйони і кусати потім лікті чи смоктати льодяники фірми “Рошен”, допомагаючи тим смоктанням відомо чиїй імперії.
Один багатолітній партієць-соціаліст авторитетно мені вчора заявив, що Чернігівщина розчарована в соціалістах. Ні, не в соціалістичній ідеології, а саме в соціалістах, в тих, хто “винюхує” сам і намагається проповідувати аромати тієї партійної квітки. Микола Рудьковський, сказав він, нічим не гірший за тих, хто привласнив сьогодні собі ту соціалістичну булаву. Він за них кращий, попри всі його ганджі. Бо в тих, що нині з булавою, таке виткалося шило із мішка – ніби молоде будяччя, не підходь, поколешся.
Ну, а в проминулу суботу була друга дія “пармезанського балету” з виборами соціалістичного вождя. Але ще раніше, в п’ятницю, припізнившись трохи на “Велику політику” з прицмокуючим паном Кисельовим, я ніяк не міг розгледіти одразу, вбирав навіть і протирав окуляри, поки збагнув, що ж то в студії за виці горна така гостя, що то за світловолоса чічка в білих чоботях на високих підборах та з бездоганним макіяжем?! Камера ще не встигла взяти її крупним планом, вона лиш заговорила, як одразу стало ясно, що не може навіть бути сумніву – це ж Валентина Семенюк, а тепер через дефіс іще й Самсоненко. Вона раптом і навдивовижу змінилася. Вона стала якоюсь європейською чи що! Зовнішній стиль – не менше рівня Ангели Меркель.
Якби так, як з макіяжем, хтось попрацював із пані Семенюк над стилем стриманості, манер вести полеміку – вона вже ось вам, “викопана” Меркель. Їй навіть плетена коса, зав’язана у бублик, не потрібна. Вона, напевно, усю ніч по тій “Політиці” із Кисельовим не спала перед з’їздом соціалістів, щоб не порушити зачіску і не правити на ново макіяж. Вона, як і Микола Рудьковський кілька місяців тому, дуже сподівалася. В неї, напевно, аж коліна тремтіли, так хотілося. Але Олександр Мороз, навіть полишивши крісло, дуже не любить, щоб туди сідав активний і розумний. А особливо – дуже розумний або дуже розумна. Ну, не подобається йому, щоб так було. Навіщо в соціалізмі, побудованому Олександром Морозом, “озонові дірки”?! Нехай краще падають комети. Воно і яскравіше, і спокійніше.
Тому головою Соціалістичної партії у суботу, 28 квітня, було обрано не бездоганну зовні, навіть звабливу і дуже розумну Валентину Семенюк-Самсоненко, а по соціалістичному поміркованого Петра Устенка. За нього, як передали провідні інформаційні агенції, проголосували 267 делегатів із 342 зареєстрованих. За Валентину Семенюк-Самсоненко підняли свої мандати лише 70 делегатів.
Що-що, а авторитет у Олександра Олександровича в партії ще залишається. Тут ще розуміють де пес гавкає, а де тато кажуть. Принаймні Олександру Олександровичу не бракує слів і аргументів, щоби пояснити рядовим соціалістам, як колись пояснював міліціонер герою Юрія Нікуліна у “Бриліянтовій руці”: мовляв, “так нада”, щоби зараз йти на вибори не цілою партією – бо то інший обшир, інша орбіта – а хоча би по окремих мажоритарних округах окремих “достойних” партійців направити. І це не викликає, що цікаво, в партії жодних революційних настроїв. Усі мовчать. Це якраз те, про що говорив мені зубр-соціаліст з Чернігова. Особистості соціалістам стали не потрібні. Потрібні особи. І ніхто навіть не розуміє і не питається – а яка ж їхня роль?! А партія – всього лиш клумба, де є спільними зусиллями випестувано кілька квіток, що цвістимуть до пори. І, здається, та пора цвітіння та буяння завершується. Партійна квітка не пережила морозу.
Що ж до Миколи Рудьковського, про кого, власне, бесіда, то вчорашні прикрощі можуть стати йому добрим знаком чи символом, як дзвони святих храмів, на офірування яких він останнім часом не шкодує коштів. Адже церква каже, що все, що Бог посилає, куди він веде людину чи раптом на стежку лягає каменем, як перепоною – то все на краще. Бог багатьох людей береже від трагічного марнославства. Не просто марнославства, а трагічного. Бог навіть з тим не до всіх прихильний. І якщо Микола Рудьковський досі у політиці лишається не примороженим, отже ж щось його чи хтось тримає. А з партією чи без – то вже не так важливо.
Останні новини Чернігівщини
150 мільйонів гривень держсубвенції на ремонт та будівництво укриттів у школах Чернігівщини: подати заявку можна вже сьогодні 17:03
Наш регіон – один із 8 в Україні, який, відповідно до рішення Кабінету Міністрів України, отримає кошти від держави на облаштування безпечних умов у закладах освіти.
Фестиваль Взаємності як Простір для діалогу: Унікальна платформа для взаємного інспірування 16:54
Театральний „Фестиваль взаємності“ об’єднає чеських та українських митців у п’яти містах України. ǿетою фестивалю є поєднання культурних наснаг Чеської Республіки та України через мистецьке вираження та підтримку діалогу й взаєморозуміння серед митців обох країн.
Надзвичайні ситуації в області за минулу добу 10:04
Протягом минулої доби зареєстровано 5 небезпечних подій техногенного та природного характеру, а саме: 1 дорожньо-транспортна пригода та 4 пожежі. Внаслідок цих подій 1 особа постраждала. Внаслідок ракетного обстрілу травмовано 77 осіб, з них 4 дитини, підтверджено загибель 18 осіб.
У Чернігові завершено пошуково-рятувальну операцію на місці ворожої атаки 09:59
Станом на ранок 18 квітня відомо вже про 18 загиблих людей, постраждали 78 осіб, з них 4 дітей.
© 2005-2024