Інформ-агенція «Чернігівський монітор»: RSS Twitter Facebook

Інформ-агенція «Чернігівський монітор»

П`ятниця, 22 листопада, 06:07:28

Валерій Давиденко: "Душею відпочиваю лише на землі"

01.10.2014   15:01Агенцiя

Ви й самі, шановні читачі, добре знаєте, що всі люди різні. Одні — без зупину балакають, їхні обличчя – на екранах телевізорів та в газетах. Інші — неговіркі, в пресі за них жодної інформації, на телешоу не ходять, а подивишся на результати їхньої буденної праці — хочеться подякувати від щирого серця.

Саме такий наш земляк Валерій Давиденко, засновник успішного сільськогосподарського підприємства «Агродім».

Всі ми родом з дитинства


- Валерію Миколайовичу, те, якими врешті-решт станемо у дорослому житті закладається батьками, родиною, добрими сусідами, товаришами по вулиці, тією атмосферою, яку відчуваєш душею тільки у дитинстві. Розкажіть про Ваше дитинство.

- Народився 16 березня 1973 році в містечку Носівка на Чернігівщині. Батько, на жаль вже покійний, був водієм, а матуся працювала бухгалтером. Старша сестра - вчитель,  сьогодні працює в Носівській середній школі №1, у якій і я навчався. По маминій лінії дідусь та бабуся жили також у Носівці на паралельній вулиці. Як у нас казали — через городи. Бабуся пропрацювала в одному магазині все життя. Дідусь повернувся з війни інвалідом, тому працював дома, зшивав за допомогою спеціального станка документи для різних організацій.
По батьковій лінії бабуся жила  неподалік у селі Червоні Партизани. Діда я ніколи не бачив, він помер після війни. Він був майстровим, в селах таких називали «дядько», тобто, той, хто вміє робити усіляку роботу по господарству.

- У часи Радянського Союзу дитинство інакше як «щасливим» не називали. Як у вас ?

- Так, щасливе.  Й досі з теплотою згадую село Червоні Партизани, куди ми їздили майже на всі свята. А до дідуся з Носівки забігав щодня. Я був у нього першим онуком,  ми проводили багато часу разом. Крім того, він стільки міг зробити власними руками! А як смачно готував! Як інваліду війни держава виділила йому спеціальний автомобіль-мотоколяску, по-нашому «жабку», якою він часто возив нас до лісу, ми гарно відпочивали, гралися, а дідусь готував нам на вогнищі. З таких прогулянок ми поверталися задоволені, як слони.

- Може якісь історії цікаві траплялися, закарбувалися в пам’яті?


- Одного разу під час гри у хокей, під лід провалилися. Щоб батьки не гнівались, ми з хлопцями прямо на вулиці викручували  одяг.  

Від пастуха до урядовця

- Батькам по господарству коли почали допомагати?

- Мій батько вважав так: пішов до першого класу — влітку пасеш гусей. Третій клас — ти вже починаєш рубати дрова, свиней чи курей годувати. Чим старше стаєш — тим більше по господарству робиш. То череду пасеш, то на городі щось копаєш. Зробив роботу — тоді можеш іти з друзями гуляти. А як подорослішав, то треба йти працювати у колгосп.

- А там що робили?

- Поля колгоспу імені Енгельса були неподалік і весь найближчий район, батьки моїх друзів там працювали. А класу з шостого й ми туди подалися. Працював пастухом – так, власне,  у мене і в трудовій книжці записано.  Крім того, працював у відділенні  Ніжинського консервного заводу, на рухомій стрічці й відбирав маленькі корнішони. В школі ми їздили працювати на колгоспних полях, а за це сільськогосподарські підприємства поставляли в школу молоко, м'ясо тощо. Нам все це було в задоволення. Ми спілкувалися, змагалися між собою, обідали в полі на виїзній кухні. Хоча найкраща їжа була з дому, яку готувала матуся. Улюблений бутерброд - це кусень свіжого хліба, наверх смажене яйце, а зверху ще один кусень хліба.

- А як обрали майбутню професію?

- У нас був сітроцех у Носівці, де школярі також працювали. Мені там дуже сподобалося трудитися — спробував всі спеціальності влітку, коли переходив з дев’ятого в десятий клас. Тому і вибрав для навчання Київський інститут харчової промисловості. Мені дали відповідні рекомендації та направлення на навчання. Школу закінчив «хорошистом». На екзаменах в інститут ніяких особливих проблем не відчув.

Студентські веселі часи

- Як було навчатися у виші? Весело?

- П’ять років пролетіло — й оком не встиг мигнути. Викладачі були у нас просто чудові й згадувати ті часи — одне задоволення. Хоча часи тоді були не легкими. Аби вижити й продовжувати навчання, підробляли вночі вантажниками на харчових підприємствах столиці, овочевій базі, хлібзаводі, пивному заводі «Оболонь».  Я не боявся тяжкої праці й не падав з ніг протягом ночі від знемоги. Ще виручав студентський будівельний загін, у складі якого ми об’їздили велику частину Київської області й не тільки. Довелось працювати навіть на Чукотці - будували теплотрасу - відбійними молотками довбали мерзлоту.

Тернистими стежками

- А з чого розпочалася ваша трудова діяльність?

- У 1995 році закінчив державний університет харчових технологій за спеціальністю інженер-механік обладнання харчових виробництв. Розподілення молодих спеціалістів вже не було. Тож роботу шукали самостійно й покладатися приходилось більше на везіння. Допомогли мені тоді мої колишні викладачі інституту, які розробили проект ковбасного цеху в одному з сіл Чернігівської області й запросили мене попрацювати керівником цього проекту. Це була моя перша керівна посада.

Потім пробував себе у різних сферах, навіть їздив працювати за кордон. Але зрозумів: де народився - там і знадобився. Мене з самого дитинства тягнуло до землі, приваблювало  сільське господарство. І одного разу мені пощастило: мої знайомі вели  в Бахмачі перемовини аби взяти в оренду землю.
Тобто з цього й розпочалася історія вашого нині знаного та успішного агрохолдингу?
Власне кажучи, підприємство «Агродім» було створене 2003 року. Перший керівник не зміг налагодити процес, встряв у сумну кредитну історію. Відтак з листопада 2004 року взявся за цю справу сам: посів посаду генерального директора.

- Не страшно було так ризикувати?

- Страшно: але що робити, коли плануєш якийсь результат, а його нема. Не опускати руки – так вчили батьки. Почав розбиратись з проблемами, запросив викладачів з сільськогосподарської академії, докторів наук, які розробили програму першочергових дій. Ми засукали рукава — й до праці. Довелося отримувати у різних банках кредити.  Й хоча перші три роки відбудови підприємства були доволі важкими, ми витримали іспит, повернули кредитні кошти та поступово вийшли на наші планові показники і врешті-решт стали доволі успішними.

- Чому вирішили йти працювати в Мінагрополітики?

- Бо за десять років занять сільськогосподарським бізнесом наштовхнувся і зрозумів усі проблеми українського села. Твердо переконаний: без села — не буде й міста. Й гарного майбутнього для нашої країни. Потрібно змінити відношення держави до села, сільський голова не повинен бігати по району з простягнутою рукою.  Я розумів, що потрібно зробити, аби підняти українське село з колін, забезпечити продовольчу безпеку країни, а Україну поступово вивести до країн-лідерів з виробництва продовольства. На наш превеликий жаль, мої сподівання не справдились, починати треба з законодавчої бази. Село має бути захищене законом.

Відпочиваю як усі

- А як ви відпочиваєте? Й чи маєте на це час?

- Душею відпочиваю навесні, коли у нас зазеленіє пшениця, коли йде посівна. Люблю рибалку, люблю полювання.

- А готувати, до речі, вмієте?

- Після тривалого життя в гуртожитку — готувати можу все. Суп, борщ, плов, печеню, гриби, рибу й так далі. Думаю, що готую не гірше мого дідуся, який славився приготуванням кулішу за власним рецептом.

- А ваші діти на землі вже працюють?

- Так, в мене дві доньки – Євгенія і Ольга. Вони люблять їздити в село. Цього року на городі допомагали бабусям. І з сапками працювати виходять, і курочок годують, і курячі яйця збирають. Їм подобається все живе. Також, як кажуть на селі, є «пів-корови». Це коли одна корова - на два двори: день вона в одному дворі доїться, день — у другому. Ми з сусідами разом купили корову, допомагаємо та забезпечуємо її фуражем, і за це отримуємо раз у два дні 3-х літрову банку молока.

Іван Кривошеєв

PR

Останні новини Чернігівщини

На

На "Кришталі року-2019" Ніжинська міська ОТГ отримала свій "Бюджетний Оскар" 16:33

19 листопада відбулося нагородження переможців рейтингу бюджетної прозорості "Кришталь року-2019".

Відбувся літературно-музичний захід до Дня української писемності та мови

Відбувся літературно-музичний захід до Дня української писемності та мови 16:22

«Ну що б, здавалося, слова…» – в музеї-заповіднику Михайла Коцюбинського відбулася V імпреза – літературно-музична композиція студентського поетичного театру «Словотвір».

Щодо захворюваності на кір. Офіційно

Щодо захворюваності на кір. Офіційно 13:10

З початку епідемічного підйому захворюваності на кір в області зареєстровано 1198 випадків захворювання (підозри) на кір.

Ніна Коцур:

Ніна Коцур: "На сцені я живу" 13:05

Ім'я заслуженої артистки естрадного мистецтва України Ніни Коцур чернігівські шанувальники хорової та естрадної пісні вимовляють із захопленням. 35 років, як співає вона на сцені Чернігівського обласного філармонійного центру.