Театр тіней Fireflies: Ми не бачимо глядача, але завжди його відчуваємо

01.11.2014   10:51 — Агенцiя

Зі шкільного курсу фізики відомо, що в реальному світі будь-який об’єкт незалежно від розміру відкидає тінь. Про те, що відкидають на сцені живісінькі тіні-фігури театру Fireflies, упевнено можна сказати одне: кожна зустріч глядача з талановитими молодими акторами несе в собі несамовитий заряд позитивної енергії. Граючись світлом і тінню та малюючи в такий незвичний спосіб образи, 12 чернігівських акторів Театру тіней «Fireflies» безсловесно і з легкістю створюють із повчальних та веселих історій яскраві видовища.

Не дивно, що сповнені магнетизму гри протилежностей, постановки команди студентів, народженої в стінах Чернігівського національного технологічного університету, підкорили глядача не тільки під час шоу «Україна має талант» та «Минута славы», а й польського аналогу — «Mam Talent!», у якому вони дійшли до фіналу. Театр тіней стрімко розвивається, доказом цього є їхня участь у різноманітних фестивалях та конкурсах, зокрема в німецькому проекті «Das Supertalent», урочистих церемоніях Закриття III Одеського міжнародного кінофестивалю та нагородження переможців Міжнародного фестивалю-конкурсу «Вибір року 2012», Міжнародного фестивалю сучасного мистецтва «ГогольFest 2012», фестивалю «Qatar Spring Festival 2013» тощо. Щодо програми «Shadow space», із якою Театр тіней виступить

1 листопада в чернігівському драмтеатрі (кошти від виступу підуть на підтримку української армії), то, як з’ясувалося, уже задовго до концерту квитки розійшлися, як пиріжки. Утім, для повноти картини, де зазвичай ми бачимо профілі акторів-невидимок, потрібен і анфас. Про це і навіть більше «Відомості» дізнавалися в керівника Театру тіней Людмили Киселиці, з якої все починалося…

— Наскільки відомо, 3 тисячі років тому в Китаї драматургія зародилася завдяки саме театру тіней. Очевидно, що сьогодні в Україні першовідкривачами жанру театру тіней стали саме ви, студенти ЧНТУ… Як це було?
— Ідея виникла задовго до того, як ми організувалися по-справжньому. Оля Уманська побачила в Інтернеті відео з виступом американського театру тіней. Їй сподобалось, але пропозиція створити щось подібне в нас якось швидко загубилася. Згадали про це пізніше, коли я, будучи тоді студенткою ІІ курсу факультету електронних та інформаційних технологій, брала участь у конкурсі «Міс університет». «Домашнє завдання» конкурсу вимагало чогось цікавого, і саме така ініціатива, що вже прозвучала від мого хлопця Андрія, стала в нагоді. Усі були в захваті від номеру, що ми показали в парі, аплодували нам стоячи. Але закрутилося все 2010 року, коли ми, взявши участь у VII Міжнародному фестивалі студентської творчості «Ми разом» (Брянськ), завоювали гран-прі. На той час Театр тіней складався з компанії друзів, які мали певну хореографічну базу, але не були як слід треновані фізично.

— Чим для вас стала участь у телепроекті «Україна має талант», де ви дійшли до півфіналу? Які були очікування? Із яким настроєм поверталися додому?
— Ми поверталися із сумом, неохоче. Адже для нас це був не тільки екранний проект або шоу, що стало точкою відправлення. Це великий досвід, пов’язаний, насамперед, із людськими стосунками. Ми до сих пір класно спілкуємось із Костею Томільченком, який нам робив постановки («Казка про Аладдіна» та інші), із паркуристами, з якими подружилися і навіть згодом їздили разом на гастролі, з адміністратором проекту... Ця школа стала поштовхом для подальшого розвитку. До речі, ми місяць тренувалися вночі, оскільки в залі для репетицій стояли широкоформатні вікна до підлоги, і денне світло заважало роботі. Звісно, ми хотіли виграти, у нас були класні шанси пройти у фінал, але водночас ми розуміли, що кількох місяців роботи в новоствореному театрі тіней для цього замало.

— Наскільки зберігся ваш акторський склад, серед вас ще є студенти? Узагалі, важко поєднувати роботу з театром?
— Сьогодні з 12 осіб — троє студентів. Наш склад мало змінився. Вийшли тільки три учасники, які для себе обрали інший шлях. Ми довго проводили кастинг і зрештою взяли двох хлопців: акробата Сашу Землякова та студента-паркуриста Ваню Дворника. Від початку створення театру дійсно була збірна солянка студентів із різних факультетів: менеджменту, механіко-технічного, економічного. Як приклад, я мала б стати комп’ютерним інженером, але Театр тіней затягує, для нас це не просто якесь хобі. Доказ тому — усі, хто працював, кинули свої роботи. Тепер «тіням» віддаємося на 100% і маємо відповідні результати.

— Виходить, працювати «тінями» цікавіше?
— Класно займатися тим, чим узагалі мало хто займається. Я ні про що не шкодую. Навпаки, націлена й окрилена як ніколи. Наш жанр передбачає мікс акробатики та акторської майстерності. Тож, крім фантазії та уяви, потрібна фізична підготовка, тому наразі розвиваємось у бік бального танцю, акробатики, не пропускаємо жодного майстер-класу. Для більшої видовищності освоюємо техніки освітлення за допомогою неону та ультрафіолету. Обов’язки в команді чітко поділені. Наприклад, Оля Уманська, Леонід Скрипка (він теж комп’ютерний інженер) роблять анімацію, Ліза Соколова займається пулденсом, я — пілатесом. Теми постановок у нас різні: є патріотичні, а є такі, що стосуються створення світу, космосу, проблем екології, історичні. Наприклад, у Польщі ми показували Варшаву в період ІІ Світової війни та після, як відбудовувалося місто. Поляки були в захваті!

— Створити тіньовий перфоманс — у чому полягає складність? Можливо, знайти спонсора?
— Сценарій ми створюємо всі разом, ця схема залишилася незмінною з самого початку. Але найскладніше визначитись остаточно, адже більшість із нас — лідери. Часом так сперечаємось! Однак коли часу обмаль, усі зібрані і працюють оперативно. Складність іншого характеру в тому, що зі сцени ми не можемо бачити глядача: через екран-ширму візуального контакту нема. Але ми відчуваємо їхню підтримку, чуємо аплодисменти, і це стимулює, заряджає і надихає одночасно. Продюсерів і спонсорів у нас немає. Перші свої атрибути — проектор та екран — ми купували самі. Наша «матеріальна» мрія — придбати трейлер, щоб уміщувались усі наші театральні реквізити, з яким ми будемо їздити виступати. Нещодавно нам пощастило: наш театр став переможцем конкурсу соціальної реклами, ініційованого Фондом «АНТИСНІД» Олени Пінчук у рамках Міжнародного фестивалю актуальної анімації та медіа-мистецтва «LINOLEUM 2014», й отримав кошти на софт або придбання устаткування для творчості. Щодо гастролей, то, скажімо, цієї зими ми їздили в Катар і Китай, а поїздку оплатила сторона, що приймала.

— Назвати вас аматорами ніяк не можна. І все ж, чи є в Театру тіней кумири, на яких слід рівнятися?
— Думаю, якщо створювати собі кумира, то далеко ми не зайдемо. Планки собі не ставимо, адже хочемо досягти максимуму, аби ніхто не міг поблажливо казати, що це український Театр тіней із якогось там невідомого Чернігова. Водночас ми добре розуміємо, що в Україні та й загалом у пострадянських країнах акторам, аби вийти на світовий рівень, потрібно не просто працювати, а «пахать».

— Чи є у вас теми-табу, які ви ніколи не піднімете у своїй творчості?
— Якщо йдеться про постановку на якусь неприємну, але соціально значущу тему, то це нормальна річ, але за умови гарного фіналу. Сюжет має підвести людину до роздумів, висновків, але не забирати в неї надії. Так, на «Лінолеумі» ми показали постановку «Кохання вбиває», де був чіткий натяк на нерозбірливі сексуальні стосунки хлопця, який наразився на ВІЛ. Головна ідея ролика — акцентувати увагу глядача на усвідомленні поняття любові, щоб люди пам’ятали: у кожного з нас лише одне життя, і воно варте того, аби його цінували й берегли.

http://vid.cn.ua/content/view/11245/65/